«БАСТІОН» – випуск № 3: з церкви – на війну (Відео)

Фраза «Герої не вмирають» уже давно стала чимось більшим і глибшим, ніж просто гасло. Вмерти за Україну – дійсно подвиг. Але чи хочемо ми цих смертей?

Минуло два роки з дня смерті славного бійця-добровольця з позивним «Сєвер». Сергій Табала – один із наймолодших героїв сучасної України – за нас із вами він віддав своє життя. Він любив повторювати фразу «Для мене честь – померти за Україну. Шкода, що за нашу країну я можу померти тiльки один раз».

Сьогодні у програмі:

З церкви – на війну: чернігівець Павло Славинський воював у добровольчому батальйоні «Чернігів».

Книга пам’яті: імена загиблих в АТО сіверян вписують у священний синодик.

Смертельний «Кугуар»: у Чернігові відкрили меморіальну дошку загиблому на Донбасі прикордоннику Ігорю Нешку.

Людина – надзвичайно цікава і водночас непередбачувана істота. Кожен із нас – це своєрідний міні-феномен зі своїм унікальним багажем. Сьогодні ми поговоримо про чоловіка, який служив Богу, очолював молодіжний церковний рух, але коли прийшла війна – взяв зброю і пішов воювати.

«Це був більше виклик для себе. Було розуміння того, що загроза біля кордонів. Тоді були і тренування, і самооборона. Я вирішив таким чином. 19-го ми виїхали з Чернігова 2014 рік, серпень. 22-го ми були в Станиці. Спочатку ми не розуміли. Але, коли почало гупати, то стало страшно», — , екс-боєць батальйону «Чернігів» Павло Славинський.

Було таке цікаве нічне завдання. Через міст мала їхати ворожа колона. Вночі почули страшний скрегіт, наче товстий партизан лізе. Це був звичайний їжак. Наступної ночі нас обстріляли. Пізніше ми дізналися: щоб проїхати цей міст, ворог мав би ще один наш блокпост проїхати. Співпраця між підрозділами була майже відсутня. Стрьомний момент був, коли їхали. Було багато народу. Спереду йдуть сапери. І на перехресті сапери виявили 6 протитанкових мін. Якби наїхали, то й ховати не було б чого. Але передок – це були наші міни. Питання – чому керівництво при плануванні не взяло карту мінування?

Загалом батальйон був у складі інших угруповань. У серпні все зупинилося. Але були причини. Наші ресурси вичерпувалися, і Росія активно їм допомагала. Бачили як із Росії «Градами» обстрілюють нас.

Найбільші контакти – це 2015 рік, квітень і травень. Є кілька цікавих моментів. Готувалася спецоперація. Цікаво спостерігати, як до цього готувалися різні покоління. Старі міліціонери розуміли, що буде гаряче, писали слізні листи додому. А молоді босяки 20-річні готувалися, як на побачення. Начищали черевики… До бою готувалися як до свята.

На жаль, у батальйоні «Чернігів» не обійшлося без втрат. У листопаді 2014 року за день до відпустки загинули троє добровольців – Андрій Іщенко, Олександр Найдьон і Віктор Запека. У мікроавтобус, у якому їхали наші хлопці, влучили з гранатомета.

Утім, це не всі втрати сіверського батальйону. Є ще одна смерть, про яку мало хто знає, адже про це тривалий час замовчували. Повертаючись додому на ротацію з АТО, 18-річний чернігівець скоїв самогубство – просто в автобусі. Це трапилося під Черніговом.

«Сказати, що наштовхнуло, – я не можу. Будь-яку людину можна було довести до такого стану. А це був молодий 18-річний хлопчина. Що його зламало? Ми просили, щоб результати розслідування до нас довели. Але цього не трапилося. Ця ситуація ненормальна. Це було в Кіптях. Це питання керівництво замовчувало. Це початок статистики», —  екс-боєць батальйону «Чернігів» Павло Славинський.

Ти пішов з батальйону через травму?

 Ні, з травмою можна було ще жити. Я неакуратно вистрибнув із вантажівки й у мене був компресійний удар. Весною цього року я звільнився. У нас багато людей пішло саме через ідейні моменти. Неприємних моментів було багато. Керівництво не працює над помилками. Зараз це патрульна служба. Хоча багато хлопців, які там служать, бойові і ідейні.

Я був близько 10 років керівником молоді в баптистській церкві в Чернігові. Змінилося все. Війна, як на старих телевізорах, наводить контраст.

Пашо, якщо не помиляюся, ти вступив до університету і навчаєшся на військового капелана?

Так, я вже закінчую. Ідеологічна підготовка повинна бути. Це досвід всіх цивілізованих країн. Не просто піти загинути. Бо в нас, коли ти загинув, то ти вже герой. А коли ти забираєш життя, як із цим жити. Ці моменти виходять за межі звичайної психології. Військових психологів мало.

«Моя спеціальність називається «Психотерапія і капеланство в кризових ситуаціях. Викладачі – цікаві люди, які з часів афганської війни досліджують це питання», — , екс-боєць батальйону «Чернігів» Павло Славинський.

Наостанок кілька слів про тебе творчого. Розкажи, чим ти займаєшся в плані арту?

У 2002 році закінчив університет, а потім мій сусід запропонував попрацювати у кузні. Мені це сподобалося. Відтоді я займаюся художньою ковкою. Також я займався судномоделюванням. Зараз також іноді цим займатися. Мої роботи скрізь по Чернігову – дах апеляційного суду, «Марконі», «Розмарин». Ручки на дверях Нацбанку робив мій зять, який загинув у 13-му батальйоні. Мій напрям – це драбини і перила для них.

Павло Славинський, як і всі ми, вірить у те, що рано чи пізно війна завершиться, і ми житимемо в щасливому та мирному суспільстві.

Я бачу Україну процвітаючою європейською державою.

Слава Україні!

Героям слава!

На Чернігівщині героїв, які загинули в АТО, записують у спеціальну книгу пам’яті. Про священний синодик – далі у сюжеті Аліни Клименко.

У Чернігівській школі № 12 відкрили меморіальну дошку прикордоннику Ігорю Нешку, який торік загинув на Донбасі. Подробиці – в сюжеті Наталії Тягнирядно.

Миру нам усім!

Із вами був Павло Солодовник і це був черговий випуск передачі «Бастіон».  

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password