Відомий український письменник влаштував у Чернігові творчий вечір

22290274_684694015071805_733378662_n

Сьогодні, 6 жовтня, в музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського зібралися літератори і закохані в друковане слово люди з Чернігівщини та столиці. Адже привід для приємної зустрічі неабиякий – 80-річчя відомого письменника Михася Ткача та 25-річчя журналу «Літературний Чернігів». ЧЕline вдалося не тільки насолодитися душевним святом, а й взяти в іменитого майстра слова Михася Ткача ексклюзивне інтерв’ю.

 

Журнал возив електричкою, на тачці і санчатах

 Упродовж 25 років письменник Михась Ткач – незмінний редактор «Літературного Чернігова». Ці роки для журналу і його редактора видалися непростими, але водночас цікавими і неповторними.

Про погане й проблеми у святковий день Михась Ткач згадувати не дуже хотів. Сказав, що прийшов на зустріч із колегами по творчому цеху і шанувальниками творчості в доброму гуморі із радістю.

Великим досягненням він вважає, що «Літературний Чернігів» виходив постійно, хоч як би важко було. Жоден номер не був пропущений. Щоправда, багато років справа трималася виключно на ентузіазмі пана Михася.

«Спершу журнал видавали у куликівській друкарні на старому обладнанні. Папір, на якому його друкували, був поганим, оформлення також залишало бажати кращого. Із Куликівки я його доставляв електричкою, а вже в Чернігові возив на тачці, а взимку на санчатах. Але кидати справу не хотілось, бо прагнув, щоб літературний процес на Чернігівщині після брежнєвського застою розвивався. Щоб літературні традиції, якими славилася Чернігівщина, також набрали висоту. Також хотілось підтримати молодь, яка входила в літературу», – сказав письменник.

На щастя, у 2002 році на «Літературний Чернігів» звернула увагу влада. Тож разом із фінансовим вливанням журнал розквітнув – став цікавішим і позитивнішим. Він потовстішав, з’явилася кольорова вкладка.

Наразі журнал відомий не тільки на Чернігівщині, а й по всій Україні і навіть за кордоном. Приємно, що в ньому друкується багато іноземних авторів.

«Із Бразилії, Америки, Канади, Білорусі та з усіх областей України. І молодь публікує свої твори. Щоправда, я здебільшого підтримую чернігівську. Зокрема, для молоді провели чимало конкурсів, надрукували в журналі переможців. Із «Літературного Чернігова» починали своє творче життя десятки авторів. Тож радію, що путівку в письменництво вони отримали саме в нашому місті. Нині ці люди стали відомими авторами і живуть у Києві», – зауважив Михась Ткач.

До речі, молоді, яка хоче працювати на літературному поприщі, поважний автор дав слушну пораду.

«Треба придивлятися до життя, багато книжок читати, а не в інтернеті сидіти. Духовна атмосфера саме в друкованій книжці зберігається, а не в електронній. І якщо вже берешся за перо, і щось написав, не залишай цю справу. Треба багато працювати. Якщо по-справжньому хочеш, результату обов’язково досягнеш. Тільки до цього треба йти все життя. Якщо два вірші склав і кинув римування, діла не буде», – вважає іменитий письменник.

Творчих планів – ціла купа

Михась Ткач зізнався, що на творчість його надихає саме життя. Щоправда, він починав як художник. А літературні твори розпочав писати після 30-ти років.

Працювати Михасю Ткачу довелося чимало де: був художником в Історичному музеї імені Василя Тарновського, майстром у будівельному технікумі, виконробом, інженером-проектувальником. Письменник трудився над проектами індивідуальних будинків і навіть видав книгу під назвою «Ремонт і спорудження будинків на замовлення населення». У той час почали з’являтися і перші літературні твори Михася Ткача. Його письменницький дебют відбувся в журналі «Вітчизна». У 1973 році там було надруковано оповідання «Неспокій». А через кілька років світ побачила книжка «Сонячний полудень». Згодом з’явилися такі оповідання та повісті: «Відлуння душі», «Дике поле», «Веселий Штанько», «Багряні громи», «Осінні акорди», «Анюта», «Зимові сюрпризи» та багато інших.

«Письменництво – це моє життя. У молодості пробував писати вірші. Навіть у районній газеті їх друкували. Потім іще поезію складав, але не видавав. У мене проза, як поезія. Я виріс у селі. Тож перші мої твори були про село і людей, яких я дуже добре знав і любив. Брав із них прототипи», – усміхнувся автор.

Михась Ткач зізнався, що має ще безліч творчих планів.

«Зважаючи на вік, хочу написати спогади. Також готую книжку прозових новел і оповідань, щоденник оформив. Над великим романом не працюю. Я взагалі люблю писати, як кажуть у літературних колах, малу прозу, бо вона – символ України. У нас образна й лірична мова, тож романи сухі вдаються. А в новелі образність і символізм виражається», – поділився намірами автор.

За свої творчі досягнення Михась Ткач отримав звання заслуженого працівника культури України, став лауреатом Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, а також обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського.

При цьому письменник радіє, що не був кон’юнктурником.

«Ніколи не славив партію, не маю жодного твору, який би прославляв комунізм. Писав про те, що бачив і відчував, що моя душа сприймала», – пояснив Михась Ткач.

Ірина Осташко

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password