Як і в будь-якій війні останнього часу, характер протистояння на Донбасі визначається насамперед якістю армійських мотопіхотних підрозділів. Тому вкрай цікавим видається аналіз того піхотного озброєння, що застосовується в ході бойових дій.
Підрозділи силових відомств, які воюють на Донбасі, укомплектовані штатним озброєнням радянського зразка кінця 80-х. Це насамперед повна лінійка автоматів Калашникова – АК-74, АКМ і їх модифікації, снайперські гвинтівки Драгунова, пістолети Макарова. На озброєнні спецпідрозділів є велика кількість сучасної стрілецької зброї як іноземного виробництва, так і українського: снайперські гвинтівки – VPR.308Win / VPR.338LM фірми «Зброяр», «Форт-301», які виготовляє вінницький НВО «Форт», а також штурмові гвинтівки «Форт-221» і «Форт-224» спільного виробництва України та Ізраїлю.
А ось у добровольчих підрозділах України зразка літа 2014 року можна було зустріти що завгодно – починаючи ід трофейних АК «сотої серії» до кулеметів Максима і Дегтярьова часів Великої Вітчизняної.
Що стосується загонів сепаратистів, то тут умовно можна виділити два етапи. Перший почався в квітні 2014 року і закінчився в кінці червня, коли стихійні формування мали доволі розмаїте озброєння – від звичайних мисливських «двостволок» і зброї часів Другої Світової війни до захоплених у міліцейських підрозділах автоматів Калашникова і пістолетів Макарова та «Форт». У квітні-травні брак зброї сепаратисти намагалися заповнити за рахунок «роззброєння» музеїв.
Приблизно з середини червня розпочався другий етап, що характеризується початком прямих поставок із Росії та появою в загонах бойовиків озброєння сучасних зразків. При цьому абсолютна більшість використовуваної зброї вироблена або за радянських часів, або в 1990-х. Усього з березня до кінця червня 2014 року до Луганської і Донецької області з Росії, за найскромнішими підрахунками, було завезено близько 12 тисяч автоматів АК / АКМ.
Тоді ж масово на озброєнні бойовиків почали з’являтися самозарядні карабіни Симонова (СКС), що вироблялися ще в 1940-1950 роках, кулемети Калашникова (ПК) різних років випуску та модифікацій, снайперські гвинтівки Драгунова (СВД), пістолети Макарова, Стєчкіна і доволі рідко – Токарєва.
Досить багато у бойовиків і 12,7-мм кулеметів НСВ, більше відомих, як «Утес». В української армії основним видом великокаліберного кулемета є досить «стародавній», але ефективний ДШКМ.
На озброєнні сепаратистів знаходиться велика кількість ручних протитанкових гранатометів і реактивних протитанкових гранат (РПГ) одноразового використання, переважно виробництва 1970-1990-х років. Це насамперед наймасовіші РПГ-7 і РПГ-18 «Муха». Останній давно знятий із виробництва через слабку, за сучасними мірками, бронепробивну здатність її гранати. Відзначено в Донбасі використання РПГ-22 «Нетто», РПГ-29 «Вампір» і вже морально застарілих РПГ-26 «Аглень» та РПГ-27 «Таволга».
Широко використовується на Донбасі й станковий протитанковий гранатомет (фактично безвідкатна гармата) СПГ-9, розроблений і прийнятий на озброєння на початку 1960-х. Це досить проста зброя з великою бронепробивною здатністю. Однак проти рухомих цілей вона неефективна, та й важкувата порівняно з переносними РПГ.
Справжнім відкриттям конфлікту стало доволі ефективне використання такої, здавалося б, давньої зброї, як протитанкові самозарядні рушниці. Але системи Симонова (ПТРС) і Дегтярьова (ПТРД) калібром 14,5 мм виявилися досить небезпечними навіть для сучасної легкої бронетехніки. Їх бронебійно-запальні кулі на дистанції в 300 метрів здатні пробити 40 мм броню, а зі 100 м – і всі 60 мм. Тобто БМП-1/2, БМД, БТР-70, і БТР-80, і навіть сучасний БТР-4 беззахисні перед цими «ветеранами» Другої Світової.
