Сьогодні, 17 жовтня, поховали Василя Шевчука, письменника, краєзнавця, ініціатора створення пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, ветерана Другої світової війни.
Про це на власній сторінці у Facebook повідомила журналістка Анастасія Ярмоленко.
31 рік свого життя він присвятив службі у Збройних силах. За цей час пережив жорстокі бої Великої Вітчизняної війни, поранення, контузію, загибель товаришів-фронтовиків, а потім – тяжкі повоєнні роки та постійні переїзди з одного місця на інше – така вже доля військових. Його сину Володимиру, який також став офіцером, судилося прожити значно коротше життя. Він загинув на іншій війні.
Народився Василь Іванович в селянській родині у селі Збараж на Вінниччині. Його дитинство нічим не відрізнялося від життя ровесників. Батьки з ранку до ночі працювали в колгоспі, а він вже змалечку допомагав їм – порався по господарству.
Воєнні роки для родини Шевчуків виявилися важкими, — в селі довгий час хазяйнували німці.
У грудні 1943 року Збараж звільнили від німецької окупації, але війна продовжувалась. Юнаків 1926 року народження почали призивати до армії. Так рідні залишилися в Україні, а Василь опинився аж в Ульянівській області Росії. Спочатку навчання, а потім фронт. Перші бої… Марші…І знову бої… І ось нарешті більша частина Білорусії звільнена.
Під час одного з боїв Шевчука вперше було поранено. Отямився аж через тиждень у шпиталі. Попереду було Балтійське море і штурм Кеніґсберга. Після чотирьох діб безперервних боїв Кеніґсберг впав – німці капітулювали. За участь у тих боях Василь Шевчук отримав медаль «За взяття Кеніґсберга».
Для багатьох чернігівців Василь і Володимир Шевчуки стали зразком героїзму і патріотизму, мужності і відваги, вірності і порядності, а ще – душевної доброти.
