Священик розповів про «комерційну» складову церкви і бабусь, «старших по підсвічнику ліворуч»

maxresdefault

Часто люди кажуть, що в Бога вірять, але до храму не ходять. Мовляв, розчарувалися в батюшках. Та й церкви нині уподібнились до бізнес-структур із своїми «космічними» тарифами та розцінками.

Тож як сприймають священнослужителі такі висловлювання, ЧЕline поцікавився в отця Романа, настоятеля Катерининського храму в Чернігові.

Що можете сказати на противагу таким думкам?

Буває, люди кажуть: «Бог у моєму серці, то для чого мені ходити в храм». Але такі слова звучать з уст того, хто не молиться взагалі. Так люди себе виправдовують.

У нашому храмі намагаємося, щоб не було тарифів на щось. Свічка й ікона мають свою ціну. Але на вінчання, хрещення й інші обряди в нашому храмі усталеної ціни немає. Коли мене питають «Скільки ми вам винні?», відповідаю: «Нічого, бо я вам нічого не позичав». Скільки людина хоче, стільки вона пожертвує. За своє священицьке життя я жодного разу ще не сказав, хто скільки і за що мені має заплатити. Тому, можливо, ходжу пішки з рюкзаком на плечах. Але чи в цьому горе? Звісно, що ні. Тож  про бізнес у церкві розповідають ті, хто там не буває.

Люди також кажуть, що не хочуть йти до церкви, бо там керують бабусі – де стояти, що робити…

Я не можу цього сказати про нашу церкву. Бо намагаюся казати всім бабусям і решті людей, щоб такого не було. А якщо такі моменти все ж виникають, треба відкинути свою гординю. Навіть якщо щось сказали, ти знаєш, для чого прийшов у храм – помолитись і поставити свічку. Як вмієш, так і зроби. А те, що розповідають бабусі, це точно не з благословення священика.

Є такий диякон Андрій Кураєв. Він каже: «У наших храмах є бабусі, які призначили себе старшою по підсвічнику з лівого боку та грають свічками в шахи».

Такі бабусі не мають благословення. Але вони ходять до церкви і вважають, що все знають, і їм певні речі дозволені. Звісно, це їм не дозволено, і часто священики навіть не знають про цих бабусь. А, можливо, і знають, та мовчать, щоб не образити ту чи іншу людину.

Навіть якщо хтось із людей щось каже, це не означає, що це істина в останній інстанції, послухати можна, подякувати, але йти собі молитись так, як ти знаєш.

Людям, які ходять до храму, обов’язково причащатися?

Це треба робити не тільки тим, хто ходить до храму, а всім християнам. Адже через таїнство причастя єднаємося з Христом. Не через освячені воду чи яблука, а через хліб і вино, які символізують тіло і кров Спасителя. Причастя в нашому житті – найголовніше, важливіше за чудотворні ікони й найсвятіші мощі. Христос сказав: «Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, той у Мені перебуває, а я в ньому».

Ірина Осташко

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.

 

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password