Наприкінці ХІХ століття чернігівці масово виїздили на Далекий Схід до Росії. І наразі половина населення Південно-Уссурійського краю — це вихідці з Чернігівщини. Тему переселенців-земляків у своєму доробку «На край землі» порушив чернігівський історик Вадим Бойко. Розповідає: основне, що підштовхувало сіверян виїжджати на чужину, – земля.
«Це була цілеспрямована державна програма, надавалися пільги. Для прикладу, якщо в ніжинському повіті середній наділ на душу був 1.5 десятини землі, то там людина могла отримати до 100 десятин землі», — письменник, кандидат історичних наук Вадим Бойко.
Тема переселенців Вадима Бойка зацікавила ще у студентстві, коли працював над кандидатською. Відтоді почав збирати матеріали. Інформацію черпав виключно з архівів – як України, так і Росії.
«Це збиралося дійсно по краплинах, іноді витрачаєш тижні, щоб знайти якусь деталь», — письменник, кандидат історичних наук Вадим Бойко.
Історик переконує: книга буде цікава не тільки науковцям. Вона написана доступною мовою і містить багато цікавих фактів про життя чернігівців на нових місцях.
«Коли почали жити, там багато було риби, а ікру… наші ніколи з нею не стикалися… що робити – годували свиней і собак», — письменник, кандидат історичних наук Вадим Бойко.
Фундаментальна дослідницька праця побачила світ не без участі колишнього посла України Петра Шаповала.
«Люди пишуть, досліджують , розповідають про наше минуле, чиї ми діти, якого ми роду. Ми розкриваємо, скільки наших чернігівців поїхали на Далекий Схід і даємо пояснення, а звідки ж Чернігівський район у Приморському краї, Ніжинка. Як бачите, ми всюди», — екс-посол України в РФ Петро Шаповал.
Книжка матиме продовження, переконує її автор. Адже ще залишився чималий недосліджений відрізок часу життя чернігівських переселенців на Далекому Сході.
мої батьки жили в шостинському районі Чернігівської губернії. В селі після війни була лавка, вона працьвала і при німцях. Так в лавці чорна ікра стояла в бочці, а крабі в баночках на полицях. Люді не любили ні те ні друге. Це правда