Геріатричні пансіонати: на що йдуть гроші для стареньких (Відео)

Формулювання «доживати віку» в українців часто асоціюється зі злиднями та самотністю. Адже наші старенькі наприкінці своєї життєвої дороги часто-густо залишаються сам на сам зі своїми страхами та проблемами.

І тут у гру вступає держава, яка має віддячити людині своєю підтримкою. Саме для цього й функціонують геріатричні центри – будинки для людей похилого віку.

На Чернігівщині 2 геріатричні будинки, де доживають свій вік старенькі. Один у Чернігові, другий – у селі Часнівці Козелецького району. Саме на нього чиновники обласної адміністрації виділили цього року майже півтора мільйона гривень на ремонт підсобного господарства. ЧЕline вирішив перевірити, куди ж збираються витратити чималу суму грошей і чи є у цьому потреба?

Однак потрапити на територію геріатричного будинку виявилося проблематично. Ми вирішили телефоном попередити про свій візит. Проте поспілкуватися з директором не вдалося. Робочий телефон не відповідав. І навіть по приїзду знімальної групи керівника не застали на місці. А без його згоди працівники установи на територію не пропускали.

Із розмови з працівницею вдалося дізнатися, що в будинку перебувають 175 осіб похилого віку. Справді є підсобне господарство, де тримають кількасот голів свиней і корів. Є також і земля, де вирощують овочі. Мовляв, усе йде на харчування стареньких. У закладі заперечують, що своїх підопічних змушують працювати.

У США та Європі державні органи до проблем немолодих людей ставляться надуважно. Якщо людина старанно працювала протягом життя і на пенсії воліє жити в комфорті, може замовити собі апартаменти з усім комплексом послуг. Вартість такого проживання становить в середньому 50-70 % пенсії.

Нині у США проживає 21,5 мільйона ветеранів. Таких центрів у США сотні. Вони схожі скоріше на 5-зіркові готелі з комплексом послуг «ол інклюзів». Старенькі ні в чому собі не відмовляють, вони ситі й обігріті, забезпечені всім необхідним. Держава дбає про них.

Українські геріатричні центри працюють за принципом «менше знаєш – краще спиш». Інакше як пояснити таку закритість закладів від стороннього ока? На територію закладу не потрапиш, із керівництвом не поспілкуєшся.

Директор будинку Микола Шапка через кілька днів після нашого візиту пішов у відпустку. А його заступник на прохання відвідати заклад відмовив, посилаючись на відсутність керівника. Звісно, така поведінка для нас виявилася дивною. Юристи впевнені, журналісти, згідно із законом, мають право безперешкодного доступу до об’єкта. Тим паче він у комунальній власності. Якщо ж не пускають, може, щось приховують.

Чернігівський юрист Микола Торбєєв запевняє, що, якщо це комунальна власність, то не можна перешкоджати журналістській діяльності.

«У закладі самі повинні бути зацікавлені у висвітленні їхньої роботи, якщо за ними немає порушень чи негативної репутації».

Майже півтора мільйона було виділено саме на ремонт оцих господарчих споруд геріатричного будинку. Згідно з отриманими ЧЕline документами, фірма мала замінити покрівлю корівника та свинарника. У департаменті соціального захисту населення кажуть, що вся проектно-кошторисна документація узгоджена і гроші з міністерства вже надійшли. Але назвати фірму-підрядника чомусь не хочуть. Мовляв, ще шукають будівельників.

Директор департаменту соціального захисту населення ОДА зазначає, що кошти надійшли, але вони не використовуються, бо визначають підрядника, який проводитиме роботи.

«Наскільки я знаю, цим займається управління житлово-комунального господарства».

От саме під час пошуку підрядника відбувається найцікавіше. На умовах анонімності один із працівників обласної адміністрації повідомив про корупцію з боку високопосадовців. Чиновники продовжують використовувати схеми відкатів для особистого збагачення.

«На ремонт бюджетних установ щороку виділяються мільйони гривень. Так от, їх керівники повинні обирати правильні фірми-підрядники, на які їм вкажуть. Ці фірми платять чиновникам відкат – 10 % від замовлення».

Перший заступник голови обласної адміністрації Леонід Сахневич на запитання про відкати заперечує причетність до укладання договорів із правильними будівельними фірмами. У випадку з Козелецьким геріатричним будинком киває у бік його керівника. Мовляв, право підпису договору з підрядником має тільки директор. А той нині знаходиться у відпустці та ще й за кордоном.

В американських геріатричних центрах живуть старенькі за квартирним принципом. У кожного своя оселя, оздоблена та мебльована саме так, як хоче її мешканець. Усе залежить від можливостей. Комусь вистачає однієї затишної кімнати, він радіє тому, що є. Хтось хоче трикімнатних апартаментів – доплачує. Тут усе зроблено за принципом зручності та комфорту. Всюди є безкоштовні візки, працюють ліфти, а в коридорах у вазах завжди живі квіти. Та й персонал до стареньких ставиться як до своєї родини.

Практика виділити гроші на добру справу і не освоїти кошти за призначенням для українських чиновників – норма. Замість того, аби витратити своєчасно кошти на потреби мешканців геріатричного центру, яким фактично залишилося не так уже й багато часу, аби насолодитися життям, кабінетні ділки все не вирішать, як і на кому краще зекономити.

Пані Дороті – 91 рік. Вона й гадки не має про те, скільки коштів виділяє уряд США на її утримання в цьому пансіонаті. Вона радіє життю в комфортних умовах. Читає книжки, обговорює останні плітки зі своїми подругами і просто живе. Живе, а не виживає. І запитання щодо її роботи у свинарнику чи корівнику, швидше за все, загнало би її у глухий кут. Адже своє вона вже відпрацювала. І має право на гідну старість.

Це тільки початок нашого журналістського розслідування. Ми обов’язково потрапимо на територію і Чернігівського, і Козелецького геріатричних пансіонатів, щоб в повній мірі показати суспільству як влада насправді турбується про стареньких. Хоч як би чиновники намагалися приховати від нас свої гріхи – ми обов’язково дізнаємося правду і розкажемо її вам.