Надзвичайні події
«Нас вже всі бояться: і чечени, і осетинці» – боєць розповів про оборону Чернігова
«Ворог вважав, що легко пройде Чернігів, але йому це не вдалося і не вдасться»
Головний сержант механізованого взводу штаб-сержант Андрій до останнього моменту не вірив, що росіяни можуть перейти в активну фазу війни. Але з 23 лютого його підрозділ був у повній бойовій готовності і налаштований вийти на рубіж. З 4 години 24 лютого так і сталося…
«Для нашої роти були визначені рубежі, за наказом командира бригади висунулися туди. Противник вів оманливі дії. Зліва, справа почав обходити. Ми переміщувалися таким чином, щоб не попасти в оточення. Ворог продовжував просуватися та пішов у сторону Чернігова. Ми зайняли оборону на «ріпкінській» трасі і очікували колони противника. Механізована колона пройшла в лобову, танкові — пішли по флангам. Безпосередньо була стичка. Ми знищили ворожу БМП, два броньовані КАМАЗи і близько 30 чоловік ворожої піхоти», — так згадує Андрій лишень перший день великої війни.
Звичайно, що у таких важких боях із такою великою кількістю бойової техніки, у підрозділі були поранені та загиблі. Крім того, у ході боїв рота поділилася навпіл, що ускладнювало зв’язок. Більше того, росіянами прослуховувався мобільний зв’язок, радіостанції глушилися. Одній частині роти вдалося дібратися до Чернігова. Друга, у складі якої був і підрозділ Андрія, блукала селами у темряві протягом семи годин.
«Ми у Чернігів дібралися о 23 годині. Позамерзали. Не хотілося ні їсти, ні пити. На шляху ще забрали з собою двох поранених прикордонників», — продовжує військовий.
Далі підрозділ Андрія отримав наказ вийти на оборону Чернігова зі сторони села Киїнка. Однак ворог усіма силами намагався відрізати військових від міста та постачання.
«Ми зайняли кругову оборону. Готові були зустрічати ворога і з Михайло-Коцюбинського, і з Гончарівського. Нашою задачею було максимально прикрити підходи в місто», — розповідає Андрій. — «Ми вже знали, що сформовано дві ворожі колони по 30 танків. Звісно, що наші танки також висунулися на рубіж, розставили БМП. Усі, хто мав стальні «кулаки», взяли РПГ і готові були зустрічати ворогів».
Підрозділ Андрія все-таки витримав, як і інші, хто понад місяць тримав оборону Чернігова та не пускав російську орду на Київ. Однак ціна була високою…
«Переживати дуже важко втрату побратимів, близьких… Бо є хлопці, у яких рідні загинули. Однак я вважаю, що ми діяли дуже успішно. Противник був повністю деморалізований нашими діями. Він вважав, що легко пройде Чернігів, але йому це не вдалося і не вдасться. Уже всі нас бояться. І чечени, і осетини…», — упевнений воїн. А російським загарбникам радить класти щось у кишені, їдучи в Україну, бо наразі у нас триває посівна. А як їх укласти на родючих українських полях, Андрій знає.
Село Киїнка, яке разом із Черніговом обороняв Андрій, — його рідне. Там же жила і його родина. Будинок постраждав через російську навалу. Андрій воює з 2014 року, після року мобілізації підписав контракт зі ЗС України. За виконання бойових завдань на сході України був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню. За оборону Чернігова отримав таку ж нагороду ІІ ступеня.
