Так чернігівка Світлана Голубчанська вперше з часів повномасштабної війни зустрічає свого улюбленця. Він єдиний, хто вцілів на цьому надвір’ї. У знищеному домі вона впізнає залишки холодильника, вхідних дверей і вазонів з квітами. Каже, до останнього не вірили, що може початися війна, але дзвінок сина переконав її
«Мені вже син, він у мене поліцейський, телефонує і каже, що «Мамо, треба збирати документи, найголовніше – паспорт. Бери, збирайся». Спершу не сказав, у чому справа, я запитала, що сталося. Він відповів: «Мамо, війна в нас починається». Ну яка війна? Як таке може бути? А він мені: «Мамо, збирай документи, зараз по тебе приїдуть», — Світлана Голубчанська, жителька мікрорайону Бобровиця.
Так із приватного будинку вона перебралися до дітей, ближче до центру міста. В періоди шалених обстрілів вони спускалися до підвалу, їжу купити було вже неможливо, тому вся надія була на волонтерів і військових, а з міста вирішили поїхати тільки тоді, коли зникло все.
«Ми залишилися без нічого, у підвалі темінь, нічого не видно. Вийти не можна, не тільки, щоб купити щось, а взагалі подивитися, є там ще квартира чи ні. Син привозив «Мівіну», води не було, теж хлопці привозили. Я не сама там була, там були інші жінки, були люди похилого віку, дітей дуже багато було в підвалі. Зібралися якось, у мене невеликий пакет. Верхній одяг на мені, зимове пальто та взуття, документи, і трохи хліба нам принесли на дорогу. Молодці наші захисники. Всім, що їм давали, вони з нами ділилися», — Світлана Голубчанська, жителька мікрорайону Бобровиця.
Два місяці вони перебували на заході, син Світлани беріг її і відмовлявся висилати фото знищеної домівки. Та серце її все одно прагнуло повернутися.
«Телефонували, казали: «Немає в тебе більше дому», а потім я довго просила сина, щоб він вислав фото хоч глянути. Він казав: «Ну, мамо, що там дивитися?» і не відправляв. Потім я невістку вмовила, вона надіслала маленький фрагментик, тоді я вже зрозуміла, що нічого немає там», — Світлана Голубчанська, жителька мікрорайону Бобровиця.
Дім має велику історію, проживали тут ще батьки Світлани, які потім передали будинок для неї та її брата.
«З тієї сторони в мене брат жив. А ось тут, де двері лежать, тут була моя частина. Там була лазня, гараж у брата. Все знищено. Дім на два входи і немає нічого», —
Світлана Голубчанська, жителька мікрорайону Бобровиця.
І дотепер вона не може збагнути, навіщо окупанти прийшли на українську землю.
«Найголовніше, що ми нічого не зробили їм. Чому? Як? За що? Напевно, вже немає розуму в людини. Я взагалі не розумію, що в голові у москалів. Як можна виховувати так дітей, щоб вони так казали на Україну, на наших людей? Не розумію. В нас не такі діти», — Світлана Голубчанська, жителька мікрорайону Бобровиця.
Зараз Світлана проходить довгий шлях документування вчиненого окупантами, але жити треба тут і зараз. Не на камеру вона каже, що, по суті, треба починати життя та побут заново. А тому, якщо наші глядачі мають змогу допомогти речами або фінансово, редакція ЧЕline може надати контакти героїні нашого сюжету.
Журналіст: Марина Кирієнко
Оператор: Сергій Бутько
