Садиба Дараганів, що розташована на східній околиці Козельця, вважається найдавнішою із збережених донині садибних комплексів Лівобережної України. Нині будинок, який поважно носить статус пам’ятки архітектури національного значення, перебуває в аварійному стані. У минулому році ентузіасти разом із представниками районної влади провели таку собі акцію порятунку – позабивали дошками вікна і двері багатостраждального будинку, аби взимку туди не потрапляли сніг і волога. Проте до підвальної частини садиби проникнути дуже легко – і там вже давно мешкають люди без постійного місця проживання, які зносять туди весь непотріб. Декілька разів маєток збиралися реставрувати як для власних потреб, так і для створення на базі пам’ятки музейного комплексу. Але все лишилося на рівні розмов…
Трішки історії
Садиба Дараганів (в народі – «Покорщина») названа, за місцевими переказами, на згадку про часи, коли імператриця Єлизавета Петрівна «покорилася» матері Олексія Розума – Наталці. В 1744 році Єлизавета прибула на обійстя своєї свекрухи і, за давнім українським звичаєм, поклонилася їй. На той час це був нечуваний жест, адже царствуюча особа вважалася вищою навіть за своїх рідних батьків та старших братів і рівною православному патріарху. А тут відбувся такий жест покори всесильної імператриці простій неграмотній козачці. Відтоді козельчани і стали називати цю околицю міста «Покорщиною».
Садиба належала доньці Наталки Розум – Вірі Григорівні, яка завдяки своїм братам стала дружиною полковника Київського полку Юхима Дарагана. Останній також отримав полковничий пернач після обрання гетьманом Кирила Розумовського.
За їх життя тут була неформальна «столиця» всього приостерського краю. Після припинення роду Дараганів садиба перейшла у власність іншої відомої в Україні сім’ї – родині Галаганів.
Чудовий будинок, флігелі, кам’яниця, ландшафтний парк – нині все це перебуває у жахливо-занедбаному стані і в будь-який момент може просто завалитися. Не у кращому стані й інші споруди маєтку. У глибині парку вже похилився каретний дерев’яний сарай, прикрашений дивовижним різьбленням. Неподалік стоїть двоповерхова кам’яниця – одна з небагатьох на Лівобережній Україні господарських споруд козацької старшини, що збереглася в первісному вигляді.
Втрачений шанс
«Покорщина» як пам’ятка архітектури перебуває на балансі Чернігівської обласної ради. Наприкінці 2009 року з метою відродження садиби депутати ухвалили рішення передати її у довгострокове безоплатне користування терміном на 49 років засновнику і директору приватного музею «Козацькі землі України» Володимиру Недяку. Оглянувши садибу, він пообіцяв відродити її велич, реставрувати за власні кошти пам’ятки і створити на околиці Козельця музейний комплекс. Козелецькій селищній раді було рекомендовано передати в оренду земельну ділянку під створення музейного комплексу. З обласного бюджету передбачалися й витрати, зокрема, на проведення поточної інвентаризації, виготовлення технічної документації на групу інвентарних об’єктів садиби «Покорщина». Однак, через земельні проблеми Володимир Недяк її не отримав і пам’ятка залишилась бездоглядною.
Що далі?
Заступник голови Козелецької райдержадміністрації Віра Жидкова запевняє, що це питання вони нині вирішують.
«Ми вже направили листи в різні інстанції, – розповідає Віра Іванівна. – Адже без дозволу і рішення вищих міністерств ми не маємо права будь-що робити. Насамперед, Міністерство культури України має надати погодження реставраційного завдання на проведення науково-проектних робіт для виконання першочергових протиаварійних та консерваційних дій на пам’ятці архітектури національного значення. Наприкінці минулого року голова райдержадміністрації Володимир Швед разом з комісією оглядали садибний комплекс, але знову ж таки – проведення якихось робіт без документації є протизаконним. Окрім того, лише фахівці та реставратори можуть визначити регламент необхідних робіт. Кілька разів проводилися акції «Покорщина» плаче гіркими сльозами» для того, аби привернути увагу громадськості та високопосадовців, але значимого результату вони не принесли. Для проведення протиаварійних робіт потрібні величезні кошти, адже стан садиби справді жахливий. У даному випадку йдеться про оперативне втручання та серйозні фінансові вливання для порятунку об’єкту, який є пам’яткою архітектури національного значення».
Унікальний садибний комплекс щодня втрачає свій вигляд. На його території будують гаражі, сараї і навіть саджають город. А для місцевого бомжа Петра, якого добре знають в окрузі, резиденція Дараганів стала прекрасним нічлігом і прихистком у погану погоду… Пияки зносять сюди пляшки, наркомани розкидають свій інвентар, а рідкісна дерев’яна будівля ХVІІІ століття не припиняє плакати гіркими сльозами…
