Військовий сосничанин Владислав Мороз розказав про бої на сході
Владислав Мороз на декілька днів приїхав додому у відпустку з того регіону, де сходить сонце. А потрапив він туди виключно зі своєї ініціативи. У 2020 році він вже був у тих неспокійних краях та отримав в бою контузію. За станом здоров’я міг туди не поїхати, але душа тягла — там його побратими.
Сосничанин Владислав Мороз зараз гостює у рідному домі. Відпустка коротенька — всього декілька днів. Війна не дає розслабитись. Свій телефон завжди тримає поруч в разі надзвичайної ситуації, негайно поїде назад. Свою рідну землю боронить в східному регіоні вже не вперше. Раніше доводилось там воювати. Владислав є з тих чоловіків, які з легкістю беруть зброю. В ньому давно виробились правила: треба — зробим. Руки має золоті. 17 років працював у будівельній фірмі. Вміє плитку покласти, сайдингом обшити, гіпсокартон прикрутити, поштукатурити. Крім того, має кваліфікації водія, зварювальника, агронома. Був і комбайнером. Ніколи не цурався ніякої роботи. Працював над будівництвом нової 5-поверхівки у Сосниці і тимчасово виконував обов’язки прораба. А декілька років тому пішов на контрактну службу до ЗСУ.
Потрапив на Донбас у «гарячу» точку. Там і отримав контузію. Більше місяця лікувався у госпіталі. Щойно став на ноги, знову приступив до служби. «В умовах війни ті, хто воює поряд, стають однією родиною і слово побратим вростає в серце міцним корінням. Це той, хто поряд сміливо йде у бій, прикриє в разі небезпеки», — каже Владислав.
Коли підла росія вторглася в Україну, Владислав негайно пішов захищати рідну землю. Причому добровільно, адже після контузії його не чіпали.
— Там мої побратими, я мушу бути поряд, — сказав Владислав і через деякий час був біля них в тих краях, які йому в минулому добре відомі. — Війна страшна річ, але звикаєш. Зараз ворог лютує і не шкодує ніяких сил, щоб зламати нас. Якщо когось одного з наших помітять десь серед поля, то на його полетить 15-20 снарядів. Буває, що 3-4 доби ворог безперервно робить артобстріли. Це говорить про те, що снарядів вони не рахують, їх безліч. Але і наші воїни дають гідну відсіч. Дякувати, що допомагає увесь світ. Там, на першій лінії оборони, ми забезпечені усім. Годують добре, є амуніція, ось би тільки більше серйозної важкої техніки. Дуже багато роблять волонтери, спасибі їм велике. Біля нас поряд багато хлопців з центральної України. І саме звідти до нас їде волонтерів найбільше. Люди у війну згуртувались. Ми дійсно відчуваємо їхню підтримку. Хлопці воюють за повістками — отримав і пішов. Є і добровольці. Тут всі стають однією родиною, інакше неможливо. Дуже сумно, коли втрачаємо побратимів в бою. Скажу тільки, що втрачаємо справжніх, відданих і втрати ці дуже болючі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батькам загиблого ніжинця Олександра Бориса передали орден Данила Галицького
Тут загалом чоловіки загартовані працею. Та є і айтішники. Окопи риють всі. Якось один кепсько віднісся до цієї справи і вирив для себе неглибоко. Та після обстрілу зрозумів в чому помилка і вибуртував глибоко, — жартує Владислав. — Не зважають на страхіття війни навкруги — настрій у хлопців завжди веселий. Жарти звучать постійно. Одному побратиму ногу відірвало, а він жартує: «Нема лівої, та є права». Дух у хлопців незламний.
Зараз майже всі побратими з бородами. Це свого роду повір’я, щоб везло. Тому хлопці і не стрижуть їх. Є ті, які взагалі не палять. І навіть тривожна атмосфера не спонукала до паління. Раніше в АТО ми з хлопцями могли іноді посперечатись, а тут ні, жодних заперечень нема.
— А в полон не здаються? — запитали.
— Бувають випадки, коли здаються чоловіки з Донецької і Луганської областей — орки їх примусово витягли на передову. Тікають від них, адже не хочуть ні вбивати своїх, ні помирати. Та з нами поряд вони не воюють. Їх перевіряють і можливо відправляють в інші місця. Місцеві не всі радіють ЗСУ. Пропаганда, на жаль, працює. Багато кажуть: чого ви сюди прийшли, ми «руський мир» чекали, а не вас. А тоді заходять орки в поселення, всю худобу вивозять, металеві конструкції ріжуть і чоловіків забирають воювати. Жінок — їсти їм готувати, для особистих потреб. Все руйнують і випалюють. Тоді наступає прозріння. Хоча в шафі вони зберігають прапори на випадок «руського миру». Тільки не розуміють, що їм свої люди не потрібні, а українці і взагалі. Та є відсоток жителів, хто дуже чекає на ЗСУ, щоб врятували землю від фашистської навали.
Найстрашніше, коли гатять з літаків і танків, вибухи потужні. Але одного разу саме танковий вибух і врятував життя Владиславу та його побратиму та «воскресив» воїнів.
Тривав потужний бій. Він з хлопцями від танкових снарядів сховався у приміщенні. Снаряд потрапив у стіну, де був вхід. Стіна впала і завалила їм вхід цеглою. Воїни залишились в пастці, під завалами, і вибратись не змогли. Звісно, що від вибуху були поранення і контузії. Побратими, які повернулись до постійного місця перебування, вважали їх загиблими. Та через декілька годин танковий снаряд дивом потрапив у те місце, де обвалилась цегла, і від потужного вибуху та розлетілась, звільнивши прохід. Ось так Владислав та хлопці вибрались зі смертельної пастки.
За час бойових дій 43-річного Владислава нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за мужність. «Дуже сумую за 8-річною донькою Маргаритою», — зізнається боєць. — З дружиною ми розійшлися, так буває. Але з донькою спілкуюсь».
Жінок там поряд біля нас нема, воюють тільки чоловіки. По звуку давно навчились визначати який «подарунок» летить від ворога — чи танковий снаряд, чи самохідна артилерія. Та всі хлопці свято вірять у перемогу. По-іншому бути не може. Дуже чекаємо зброї по ленд-лізу, яку обіцяють надати в кінці літа або на початку осені. Нам би тільки до цього часу протриматись і тоді все буде добре, — каже Владислав.
Дорогі наші воїни, ми віримо у вас і знаємо, якщо ви впевнені в перемозі, то так і буде. Хай Бог оберігає кожного. Повертайтесь додому живими. Вклоняємось за мужність, сміливість і пишаємось, що ви у нас є.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Газета «Вісті Сосниччини»