Чи добре знають наші читачі, які адміністративно-територіальні утворення існували на території нашої Чернігівщини за доби козаччини? Перш за все тут треба виділити Чернігівський козацький полк як складову частину Гетьманщини – Української козацької держави. Він проіснував фактично півтора століття (1648-1782), його територія не була сталою та періодично змінювалася то у бік збільшення, то зменшення. Постійною не була навіть кількість козацьких сотень – складових частин полку. Втім, сам Чернігівський полк залишив дуже помітний слід в історії України та випродукував значну кількість тодішньої старшинської еліти козацької Гетьманщини. Деякі з чернігівських полковників навіть ставали гетьманами. Про історію Чернігівського полку і поговоримо нижче.
Утворення
Хронологічно створення Чернігівського козацького полку з центром у Чернігові датується першою половиною 1648 року – початком національно-визвольного повстання українського народу під проводом Богдана Хмельницького. З поширенням повстання на територію Чернігівського воєводства Речі Посполитої і формується Чернігівський полк. Він охоплює межі Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів Чернігівського воєводства з такими значними сотенними містечками як Сосниця, Бахмач, Любеч та Батурин.
Історик В. М. Заруба у своїй монографії «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр.» відзначає, що юридично територія та особовий склад Чернігівського полку були оформлені реєстром 16 жовтня 1649 року, що був складений за результатами Зборівського мирного договору між Військом Запорозьким та Річчю Посполитою. Полк складався з восьми сотень (Чернігівська, Івангородська, Бахмацька, Борзнянська, Сосницька, Батуринська, Конотопська та Дівицька) і 997 козаків та старшин. У якості чернігівського полковника фігурував один із найближчих сподвижників Хмельницького Мартин Небаба, який у 1651 році загинув у битві з військом литовського гетьмана Радзивілла неподалік Ріпок.
До речі, через два роки вже за результатами нової, більш тяжкої для Української держави Білоцерківської угоди 1651 року у складі Чернігівського полку додатково фіксуються нові сотенні центри: Любеч, Седнів та Слабин.
Під владою Московії
У 1654 році після проведення Переяславської ради і входження Гетьманщини під владу московського царя (спочатку на правах широкої автономії, яка надалі постійно обмежувалася царським урядом) Чернігівський полк втратив територіально. Південні та східні сотні полку було «відрізано» на користь Ніжинського. У складі Чернігівського залишилися лише чотири сотні (Чернігівська полкова, Седнівська, Слабинська та Любецька (включала також частину сучасної Гомельської області Білорусі з містечком Лоєвом)).
Але незабаром приріст територій відновився, і вже з 1659 по 1672 роки кількість сотень Чернігівського полку сягнула шістнадцяти. Зі складу полку за ці роки тимчасово виділяли Борзнянський (у 1654 році) та Седнівський (у 1659 році) полки, території яких знову поверталися до Чернігівського.
То скільки сотень включав Чернігівський полк?
Специфікою Чернігівського полку, підкреслює згадуваний вище В. М. Заруба, було те, що найбільша кількість його сотенних центрів знаходилася саме у селах, а не у містах та містечках. Такими селами-сотенними центрами були Білоус Євтухів, Виблі, Волинка, Киселівка, Сибереж, Слабин, Стольне.
Загалом, за висновками дослідника за весь час існування Чернігівського полку до його складу входили наступні сотні: Батуринська (1649-1654), Бахмацька (1649-1654), Березнянська (1651-1654, 1672-1782), Білоуська (1663-1782), Борзенська (1649-1654), Виблівська (1656-1782), Волинська (1669-1782), Городнянська (1672-1782), Дівицька (1649-1654), Івангородська (1649-1654), Киселівська (1668-1782), Конотопська (1649-1654), Любецька (1656-1782), Менська (1672-1782), Понорницька (1663-1782), Роїська (1659-1782), Седнівська (1654-1659, 1659-1782), Сиберезька (1669-1672), Синявська (1669-1782), Слабинська (1654-1782), Сосницька (1649-1654, 1668-1782), Стольненська (1669-1782), Чернігівська полкова (1648-1782).
Якщо скласти докупи дану інформацію, то виходить що загальна кількість сотень Чернігівського полку за весь час його існування налічувала 22. До прикладу, у 1649 році – 7 сотень, у 1654 році – 4, 1672-му – 16, 1750-му – 16, 1764-му – 18, 1775-1782 роках – 17. Сотенними центрами полку були у різний час: Батурин, Бахмач, Березна, Білоус, Борзна, Виблі, Волинка, Городня, Івангород, Киселівка, Конотоп, Любеч, Мена, Понорниця, Салтикова Дівиця, Седнів, Сибереж, Синявка, Слабин, Сосниця, Стольне, Чернігів.
Славетні представники козацької старшини
Найбільш відомими представниками полкової старшини були майбутні гетьмани України: Дем’ян Ігнатович (Многогрішний), Іван Самойлович, Іван Скоропадський, Павло Полуботок; полковники та генеральні старшини: Федір Лисенко, Яків Лизогуб, Василь Дунін-Борковський. Серед сотників та полкових старшин можна відзначити родини Сахновських, Мокрієвичів, Савичів, Тризн, Молявок, Бережинських, Шихуцьких.
Список чернігівських полковників
Отже, за весь час існування Чернігівського козацького полку (1648-1782) чернігівськими полковниками були:
1) Мартин Небаба (1648-1651, з перервами);
2) Степан Пободайло (1649; 1651-1653);
3) Іван Вибельський (Іван Аврамович) (1653-1657, 1661);
4) Оникій Силич (1657-1663, з перервами);
5) Степан Краснобаштан (Красна Башта) (1663-1665);
6) Дем’ян Ігнатович (Многогрішний) (1665-1669, з перервами);
7) Іван Самойлович (1668-1669);
8) Іван Лисенко (1669-1671);
9) Василь Болдаковський (1671);
10) Василь Ігнатович (Многогрішний) (1671-1672);
11) Василь Дунін-Борковський (1672-1685);
12) Григорій Самойлович (1685-1687);
13) Яків Лизогуб (1687-1698);
14) Юхим Лизогуб (1698-1704);
15) Павло Полуботок (1706-1722).
Після ув’язнення у Санкт-Петербурзі чернігівського полковника та наказного гетьмана України Павла Полуботка імперський уряд почав використовувати практику призначення на полковницькі уряди осіб, що мали зовсім неукраїнського походження. Більшість з них були етнічними росіянами або вихідцями з балканських країн. Такими зокрема були і чернігівські полковники XVIII століття:
1) Михайло Богданов (1723-1735, росіянин);
2) Володимир Ізмайлов (1736-1749, росіянин);
3) Іван Божич (1749-1762, мав сербське походження);
4) Петро Милорадович (1762-1782, теж серб по батьківській лінії).
Чернігівський полк припинив своє існування у 1782 році у період фінального етапу ліквідації російською імперською владою вже і без того куцих залишків автономії України. Територія полку влилася до складу новоствореного Чернігівського намісництва.
А у наступних матеріалах докладніше ознайомимо читачів з окремими сотнями Чернігівського полку. Далі буде.
Андрій Подвербний
