Білоуська сотня: важлива частина Чернігівського козацького полку
Без сумніву, всім нашим чернігівським читачам відомі приміські села Старий і Новий Білоус. Проте чи багато людей знають їхню історію? А особливо ту, що пов’язана з козацькою добою. Ба більше, під Черніговом тривалий час існувала ціла Білоуська козацька сотня, що була складовою частиною Чернігівського козацького полку, про який ми вже розповідали в одному з наших попередніх матеріалів. Тому сьогодні розкажемо нашим читачам нову цікаву історію.
Заснування
Із початком національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького у 1648 році на території України почав активно поширюватися козацький адміністративно-територіальний устрій. Не залишилася осторонь цих процесів і Чернігівщина. Вже в липні 1648 року вперше згадується існування Чернігівського козацького полку, що поділявся на сотні. Проте Білоуська сотня з’являється не одразу.
Виникнення Білоуської козацької сотні фіксується наприкінці 1663 року – її виділено з однієї з Чернігівських полкових сотень унаслідок реформи гетьмана Івана Брюховецького, який прагнув переформатувати територію полків.
Характерні особливості
Як зазначав у своїх дослідженнях О. Є. Галушко, суттєвий вплив на рельєф території сотні мали річки. При цьому він спирався на статистичні матеріали «Описания рек и речек Черниговского полка в 1754 году», які відзначають, що на терені Білоуської сотні протікали аж 10 річок. Їхні береги були вкриті лісами, між якими знаходилися сінокоси. Докладний опис лісових угідь краю містився у «Деле по описанию лесов, пущ и урочищ в Черниговском полку в 1752 году».
Як сотенний центр спершу фігурувало село Білоус (наразі всім відоме як Старий Білоус), а вже з XVIII століття сотенну канцелярію перенесено до сусіднього села Євтухів Білоус (нині – Новий Білоус). Виникнення Євтухового Білоуса припадає на першу половину XVII століття, його засновником був польський шляхтич Станіслав Кохановський, який із початком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році приєднався до складу козацького війська. Через це протягом XVII століття село закономірно було відоме під назвою Ляховий Білоус. Сучасну назву Новий Білоус село отримало тільки у XIX столітті. До цього часу в селі збереглася старовинна дерев’яна Троїцька церква, збудована в першій половині XVIII століття.
Білоуська козацька сотня проіснувала до 1782 року, коли була ліквідована в межах централізаторської політики Катерини II, спрямованої на ліквідацію окремого від загальноімперського адміністративно-територіального устрою українських земель.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Матері загиблого воїна з Чернігівщини передали нагороду
Соціально-господарський розвиток
Кількість населених пунктів сотні не була сталою. Вищезгаданий О. Є. Галушко зазначав, що, згідно з даними ревізії, станом на 1713 рік у Білоуській сотні налічувалося 25 сіл та 1 слобода; у 1723 та 1729 роках – уже 33 села. У «Генеральному слідстві про маєтності Чернігівського полку 1729-1730 років» на терені Білоуської сотні згадуються 32 села, тоді як у списку дворів козацької старшини та духовенства Чернігівського полку за 1732-1734 роки фігурують лише 15 сіл.
Надалі ж кількість поселень тільки збільшується: у 1752-1753 роках їх стає 39 (35 сіл, 1 слобода, 2 хутори та млин), у 1765-1769 роках – 48 (46 сіл, слобода та хутір), у 1780-му – 49 (40 сіл, 3 хутори та 6 млинів), у 1781-му – 56 (34 села, 1 слобода та 21 хутір).
Соціальний склад Білоуської сотні був доволі строкатим. На її території мешкали як власне козаки, так і міщани, посполиті, підсусідки та представники інших соціальних верств тодішнього населення. До прикладу, у 1713 році у Євтуховому Білоусі мешкали 11 посполитих, у 1723-му – 31, у 1729-му – 27. Загалом у 1736 році у сотенному центрі налічувалося 56 сімей козаків і посполитих. Згідно з даними податкового реєстру, в 1752 році у Євтуховому Білоусі проживали 14, 1753 року – 16 посполитих. У 1765-1769 роках у Євтуховому Білоусі налічувалося 53 двори козаків. На початку 80-х років ХVІІІ століття у селі знаходилися 79 дворів (100 хат). Серед них 9 належали дворянам, різночинцям, священикам і церковним причетникам, 5 дворів (6 хат) – виборним козакам, 39 дворів (66 хат) – козакам-підпомічникам та 17 дворів (28 хат) – селянам. Загалом на території Білоуської сотні у 1781 році налічувалося 1524 будинки: 17 – дворян та шляхтичів, 14 – різночинців, 15 – священиків, 18 – церковних причетників, 161 виборних козаків, 419 – козаків-підпомічників, 66 – державних селян та 878 – селян-підданих. Спираючись на ці дані, О. Є. Галушко зробив висновок, що чисельність населення Білоуської сотні змінювалась, відповідно до політичної ситуації та демографічних процесів. Після розподілу у 1735 році козаків на виборних і підпомічників переважну більшість козацького населення сотні становили саме козаки-підпомічники.
Що ж до економічно-господарського життя, то основним родом занять населення Білоуської сотні закономірно було сільське господарство, провідне місце в якому займало землеробство. В середині XVII століття значна кількість шляхетських маєтностей була полишена напризволяще, тому земельні угіддя були зайняті козаками та селянами. Пізніше гетьмани надавали земельні володіння старшині «на ранг» (у тимчасове користування на час несення служби) або у власність. Особливістю господарської діяльності на території Білоуської сотні у другій половині ХVІІІ століття було поєднання землеробства з ремеслом, промислами і торгівлею. На території сотні активно розвивалося млинарство, зокрема, «Список водяных мельниц Черниговского полка» від 1742 року містить інформацію про 21 водяний млин на терені сотні.
Список білоуських сотників
В. М. Заруба у своїй праці «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 роках» наводить такий перелік сотників Білоуської козацької сотні:
1) Василь Болдаківський (1663–1669);
2) Павло Товстоліс (1669–1681);
3) Іван Ярошевицький (1689);
4) Андрій Товстоліс (1694);
5) Юрій Затиркевич (1695);
6) Клим Стефанович (1696–1699; 1710);
7) Андрій Стахович (1699; 1714);
8) Михайло Красовський (1700; 1722);
9) Кирило Богун (1723);
10) Олифер (1725);
11) Іван Товстоліс (1725);
12) Василь Корсун (1728–1729);
13) Дем’ян Маленський (1740–1749);
14) Григорій Дубовик (1753–1759);
15) Георгій Дзвонкевич (1759–1767);
16) Василь Красовський (1773–1782).
Населені пункти
Отже, до складу Білоуської сотні входили такі населені пункти: села Березанка, Березівка, Євтухів Білоус, Старий Білоус, Бобровиця, Брусилів, Гущин, Жавинка, Жукотки, Киселівка, Коти, Листвен, Лопатин, Мохнатин, Олсохівка, Пижівка, Подусівка, Погорілки, Протопопівка, Рижики, Рогощі, Рудка, Свинь (сучасне село Вознесенське), Черничина Слобода (сучасне село Селянська Слобода), Суличівка, Сядричі, Терехівка, Товстоліс, Томарівка, Хмільниця, Чорторийка (сучасне село Малинівка), Юр’ївка, Янівка (сучасне село Іванівка), Яцеве та два хутори – Погорілівський та Чартківський.
Згідно з «Генеральним описом Малоросії», за 1765–1769 роки до складу сотні також долучені села Алсахівка, Бихівці, Високинь, Масани, Підсусідське, Полуботки, Рябці, Ямище.
Що ж до сусідства, то на заході Білоуська сотня межувала з Любецькою сотнею, на півночі – з Роїською, на сході – з Седнівською, на півдні – зі Слабинською та Вибельською сотнями.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Андрій Подвербний