«День батька в Україні сьогодні має особливий зміст. Для багатьох дітей тато зараз далеко – на захисті країни. Вони бачать його лише на екрані телефона або чують голос у коротких повідомленнях між тривогами. Є й ті, для кого це свято тепер – тиша й спогади.І водночас сьогодні батько – це не лише про дім, а й про захист, відповідальність і силу, яку багато українських чоловіків несуть заради майбутнього своїх дітей», — Іра Пономаренко – журналіст.
«Батько – це відповідальність, яку з тебе жодні обставини не можуть зняти, ти маєш вселяти відчуття безпеки, впевненості в тому, що все буде добре. А ще це виховання, фінансова забезпеченість, щоб дітям було комфортно, щоб вони взагалі не задумувалися про те, що щось не так», — Олексій Горшков – військовослужбовець.
«Для мене бути батьком – це дуже велика відповідальність, тому що це і є мотивація надалі продовжувати воювати, це все заради майбутнього дітей. Мені важко теоретично припускати, що нашим дітям доведеться продовжувати нашу справу. Прийняти той факт, що коли в тебе є дитина, твоє войовниче втрачається, на жаль чи на щастя. Хочеться жити, страшніше вмирати, тому що бачити, як росте твоя дитина, – це справжній скарб», — Євген Руденок – військовослужбовець.
«Бути батьком – це, по-перше, великий обов’язок. Допомагати своїй доньці в її вихованні. Зараз вона вже доросла, тому наразі їй потрібна моя підтримка, щоб я завжди був поруч», — Андрій Бредняков – військовослужбовець.
«Неймовірно складно поєднувати службу та батьківство, кожен батько або кожна мати, перебуваючи в Силах оборони, розуміють, як це складно, особливо ті, хто на передовій, або ті, хто постійно бере участь у бойових діях. Вони бачать сім’ю раз на пів року, не можуть бути залученими до виховання дітей, побуту, підтримки в складних ситуаціях, не тільки по телефону або відеозв’язку», — Олексій Горшков – військовослужбовець.
«На жаль, коли я на роботі, це відеозв’язок, дуже сумно, коли дитина обіймає телефон по відеозв’язку, боляче від цього», — Євген Руденок – військовослужбовець.
У найтяжчі моменти служби особливо часто згадуються найтепліші спогади. Час, проведений разом із родиною, звичайні сімейні миті та щасливі моменти з дітьми стають тим, що додає сил рухатися далі.
«Складно виділити якийсь один момент, який я згадую, там їх кілька, але я точно сумую за нашими щоденними сніданками з дітьми, ми сідаємо за маленький столик, дружина готує смачний сніданок. Млинці – це найулюбленіший сніданок, ми їмо їх, спілкуємося, вони вередують, я їх намагаюсь погодувати. Це прикольно, мені подобається. Також сумую за вечірніми казочками, коли вони лягають поряд і просять почитати книжечку, або просто розповісти якусь історію, за такими моментами з дітьми я дуже сумую. Мені на роботі допомагають заснути думки про сина. У будь-якому разі через місяць-два буду вдома, поїдемо з малюком кудись на природу, поїдемо в якийсь невеликий комплекс відпочинку з басейном. Святослав дуже любить воду, ми з ним купаємося, розважаємося, взагалі він такий татків син: куди тато – туди й він, тому кайфуємо», — Олексій Горшков – військовослужбовець.
У нинішніх реаліях, коли чоловіки захищають нашу землю заради майбутнього своїх дітей, чимало турбот і відповідальності лягає на плечі матерів.
«Мами, які залишаються самі, в яких чоловіки військові, вони є місточком, як священники в церкві, так само і мами. Якщо не буде нас, цей зв’язок не існуватиме. Коли Нестор ріс, я йому постійно казала: «Тато тебе любить, він сумує, ось тато тобі щось купив». Створюєш традиції, наприклад на машинках тебе катає тільки тато, або це ви робите тільки з татом. Тобто залишати йому якусь специфічну діяльність, яку може робити тільки з татом. Йому дуже важко вдається встановлювати правила, адже рідко буває вдома. З мамою вони проводять час у побуті, поїсти, поспати, вдягтись, покупатись. Вони знають що це обов’язкова рутина. А тато – це свято, раз на пів року він приїжджає, він з ними грається, вони по ньому лазять, це зовсім інше. Вони інакші емоції отримують з ним», — Катерина Горшкова – дружина військовослужбовця.
«На початку, коли чоловіка не було поруч, а це були доволі тривалі терміни, по три місяці, це було дуже складно. Я стала мамою, а він поїхав через два дні на роботу. Цей період звикання до нової ролі був досить важкий, але зараз це вже стало рутиною, я не відчуваю складнощів, бо я це вже роблю автоматично. Прокидаєшся, якісь справи вирішуєш. Завдяки бабусям і дідусям можна залишити дитину на кілька годин і попрацювати. Але коли чоловік повертається, приїжджає додому, цей контраст дуже сильно відчувається, коли без нього і з ним, коли разом ми, то це стандартна повноцінна сім’я, де розподіляються ролі», — Катерина Руденок – дружина військовослужбовця.
Хоч би скільки років було дитині – маленька вона чи вже доросла, присутність тата в житті завжди особливо важлива.
«Я дуже прив’язана до тата, бувають такі періоди в житті, що ось саме зараз він мені потрібен. Мені потрібно його навіть просто обійняти, цього мені було б більше аніж достатньо. Почали більше цінувати, побільшало проявів саме сімейних, теплих почуттів, попри те, що він усе життя військовий, війна для нас триває 12 років. Та саме після повномасштабного вторгнення ми відчули цей зв’язок, цю необхідність казати одне одному, що ми любимо, цінуємо, що для нас сім’я стає пріоритетом, попри все. Мій тато – супергерой. Я люблю тата. Повертайся скоріше. Кажи: «Люблю тата» – «Люблю». Тату, я тебе дуже сильно люблю, мені тебе не вистачає поруч, я дуже за тобою сумую», — Дарія Бреднякова – донька військовослужбовця.
«У День батька я хотів би сказати, що я люблю своїх дітей, Нестора та Ореста. Я дуже вдячний своїй дружині за підтримку, за те, що вона докладає так багато зусиль, щоб навіть дистанційно в наших дітей був батько», — Олексій Горшков – військовослужбовець.
«Ти знаєш, ти мій пазлик, без тебе не буде повної картини, я дуже хочу, щоб ти себе беріг і завжди думав та знав, що ми втрьох чекаємо на тебе вдома», — Катерина Горшкова – дружина військовослужбовця.
«Я хотів би побажати, щоб малюк не чув звуків вибухів, шахедів, це головна мета будь-якого батька – забезпечити безпеку», — Євген Руденок – військовослужбовець.
«У цей день я хочу побажати, щоб кожна дитинка дочекалася свого батька», — Катерина Руденок – дружина військовослужбовця.
«Щоб діти не бачили бойових дій, усіх цих прильотів, шахедів, бомб, щоб вони мирно спали. Якщо на землі буде мир, то, звісно, буде й щастя. Хочу побажати всім дітям, чиї батьки військові, щастя, здоров’я та успіхів у всіх починаннях», — Андрій Бредняков – військовослужбовець.
«Мені хочеться побажати всього тільки найкращого у світі для них, усім янголів-охоронців, щоб вони поверталися додому, бачили своїх дітей, бачили їх щасливими», — Дарія Бреднякова – донька військовослужбовця.
Журналіст: Іра Пономаренко
Оператор: Ангеліна Лабута
