Конституція як основа українських бід

Метою цього матеріалу є знаходження відповіді на запитання про те, кому належить реальна влада в Україні, в чиїх інтересах вона діє, кому має належати та за яких умов буде забезпечено розвиток України.

Декларативно влада в Україні належить народу. Зокрема, так автор розуміє твердження статті 1 Конституції, в котрій стверджується, що Україна є демократичною державою. На жаль, у тексті Конституції немає ані визначення терміну «демократія», ані одиниць виміру, ані методики обчислення її рівня.

Що ж, це дає можливість автору вважати, що під демократією в Конституції мається на увазі озвучене 1863 року Авраамом Лінкольном на Пітсбургському кладовищі наступне: «Влада народу, силами народу і для народу».

Одразу виникає запитання, наскільки український народ здатен бути владою? І наскільки якісною владою?

Отут і відкривається трагічність ситуації. За часів радянського лихоліття фізично було винищено всіх носіїв суспільно-політичних знань, знищено основи культури, з допомогою котрої українці могли б організувати суспільну взаємодію на основі спільних цінностей та інтересів, формалізованих у законах.

А що залишилося? Здатність об’єднуватися навколо обраного вождя. Звісно ж, це печерний рівень, що доступний навіть звірям на рівні інстинктів. Згадаймо, приміром, об’єднання вовчої зграї навколо вожака. Основана на вождізмі спільнота здатна лише дивувати сучасний світ своїм примітивізмом і відсутністю механізмів не те що розвитку, а навіть простого виживання.

Для розвитку України до сучасного цивілізаційного рівня, найперше, що треба було б зробити, це забезпечити освітнім шляхом здатність українського народу бути ефективною владою у своїй країні. Саме на це мали б бути спрямовані всі інтелектуальні і фінансові ресурси українського народу.

Натомість, усі ресурси України, в найгірших традиціях радянського примітивізму, український народ спрямував на розвиток різномастого вождізму – кланового, олігархічного, партійного тощо. Наслідки закономірні – розвиток паразитизму, знищення виробничих сил та основ державності, мільйони в панчохах та офшорах, неймовірний рівень корупції, війна й анексії територій.

Найстрашніше, що це все закладено в Конституції України.

Найперше, до неї закладено відсутність механізмів перетворення освітнім шляхом світоглядно скаліченого комуністичним режимом українського населення на повноцінних, високоосвічених у суспільно-політичній царині громадян України.

По друге, до Конституції закладено принцип вождізму. Звернемо увагу на 5 статтю: «…єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування…».

Народ не є владою, він є лише джерелом влади!

Але ж, зауважать мені опоненти, передбачено здійснення влади народом не тільки через різні державні й самоврядні структури, а й безпосередньо!

Це дуже велике лукавство. За умови відсутності суспільно-політичних знань участь населення в управлінні суспільними справами і державою неможлива. Або можлива на вкрай примітивному рівні, рівні протестів чи переобрання правителів, що, звісно ж, призводить лише до зміни тих, хто наживається за рахунок знищення країни, але жодним чином не веде до покращення стану справ у державі.

Демократія можлива лише у суспільстві з високим рівнем суспільно-політичної культури населення. Освічене населення, що здатне бути владою в країні, прийнято називати громадянами. Неосвічене ж населення вище охлократії піднятися нездатне, і, цілком закономірно, оскільки охлократія є нестабільною, неодмінно скочується до примітивного вождізму. Це аксіоми суспільно-політичної науки.

Але біда українців у тому, що в Україні відсутня суспільно-політична наука та освіта, замість неї існують якісь продукти напіврозпаду радянських інститутів марксизму-ленінізму. І відповідальність за відсутність в Україні суспільно-політичної науки та освіти цілковито лежить на відповідному комітеті Верховної Ради разом з міністром.

Таким чином, Конституція містить фасадні, але позбавлені реального наповнення положення про владу народу і начебто вторинні положення про можливість здійснення народом влади через органи державної влади та місцевого самоврядування. Звісно ж, за таких умов повноцінна влада народу в Україні відсутня, а замість неї панує влада посередників, котрі зобов’язалися дбати про народ від імені народу і замість народу. А це, знову ж таки згідно з суспільно-політичною наукою, класична ситуація, за якої оті, хто «замість народу», діють виключно в особистих інтересах за рахунок суспільних ресурсів.

Все як у мультику про Вовчика в Тридев’ятому царстві: «Ви і цукерки самі їсти будете? Ага!». В Україні, на відміну від казки, все має більш цинічний і трагічний вигляд тоді як українці збирають останнє для створення та підтримання добровольчих батальйонів із захисту України та віддають на смерть своїх дітей, оті, що «замість народу і в інтересах народу», набивають собі панчохи мільйонами доларів та вихваляються здобутками в е-деклараціях.

Що пропонує автор? Змінити текст Конституції? Ні, це не головне. Не текст Конституції визначає стан справ в Україні, а суспільно-політична культура українців. На сьогодні ж вона така, що не потребує життя за законами, вона на найпримітивнішому рівні спонукає українців обирати собі очільників, віддавати їм в розпорядження всі ресурси й абсолютно утопічно чекати покращення життя, звісно ж, отримуючи в результаті щоразу нові біди.

Треба дуже чітко усвідомити, що нам, пострадянським, закони, в тому числі й Конституція, потрібні як зайцю стоп-сигнал, тільки зайвий непотріб на хвості і жодної користі.

Проте, якщо ми хочемо стати сучасним цивілізованим народом, нам треба навчитися жити не за волею очільників, а за законами, для самих себе написаними та підтримуваними. А діяльність всіляких посадовців внормувати розробленими нами правилами. Складно, зайва морока? Так, але за нею успішне квітуче життя. І, докладені до перетворення України на сучасну країну зусилля повернуться нам сторицею успішності.

А як же бути з нинішньою Верховною Радою, Президентом та іншими посадовцями? Якщо почнемо творити нову, успішну Україну, частина з них приєднається до цього процесу, надавши українському народу суттєву допомогу, частина ж зникне як роса на сонці. Отже, попереду докорінні зміни в Україні суспільного устрою, з декларативно демократичного але реально вождистського, на реально демократичний, базований на високій суспільно-політичній культурі народу.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register