Свято-Миколаївський Крупицький Батуринський жіночий монастир був заснований ще до татаро-монгольскої навали. Постав він на місці явлення образу ікони Святителя Миколи Чудотворця.
Хоча, як розповідають черниці монастиря, початкове місце явлення ікони було за півкілометра звідси – в глухій гущавині лісу, оточеній річкою Сейм. Це було місце глухе, і воно сприяло відособленому чернечому життю.
Згодом це місце було прославлено дивом, через яке монастир отримав назву Крупицький. У далекі часи була облога монастиря татаро-монголами, в його стінах ховалися не тільки ченці, а й місцеві жителі та жителі навколишніх сіл. Люди голодували. І, звісно ж, із молитвами вони звернулися по допомогу до Бога. І сотворилося диво: над монастирем з’явилася хмара, з якої почали падати крупи. Завдяки цьому чуду люди змогли перетерпіти облогу і голод.
Перші відомості про монастир з’являються з середини XVI століття. Йдеться про те, що на місці зруйнованої обителі при храмі Преображення Господнього оселилася черниця Мокрина і вона почала відновлювати чернече життя, хоча цей монастир спочатку був чоловічим. Відновлювати монастир допомагали гетьмани і козаки.
У ті часи монастир займався великим сільським господарством: мав свої орні землі, будівельний ліс, два цегельні заводи, гуральню, були свої озера. У Конотопі Свято-Миколаївський Крупицький монастир займав перше місце з продажу сіна на Сінному ринку.
Зараз на території монастиря живуть 5 монахинь.
У храмі Преображення Господнього, що стоїть на території монастиря, зберігається дивом уціліла ікона Святителя Миколая. Хоча черниці не впевнені, копія це чи автентичний образ ікони Святителя Миколи Чудотворця.
Черниці кажуть: якщо прикластися до цієї ікони та попросити про свої потреби, все неодмінно здійсниться.
