Надзвичайні подіїСуспільство
Російський полон, підрив на міні і дивовижна втеча: історія воїна із півночі Чернігівщини
У свої 23 роки Максим пережив підрив на міні, російський полон та втечу з нього. І хоч полоненим він пробув не довго, але той день і випадок він запам’ятає на все життя.
Хлопець родом з Новгород-Сіверського Чернігівської області. Перед війною планував поїхати на заробітки закордон. Однак війна змінила плани, і хлопець замість виїзду до чужої країни обрав захист своєї.
«Я був у Чернігові. Мені подзвонили з дому і сказали, що російські війська вже пересікли кордон», — згадує хлопець. – «Я подумав, чого сидіти, треба брати в руки автомат і йти захищати країну».
У Лукашівці неподалік Чернігова, де йшли запеклі бої з російською ордою, Максим потрапив у полон. Він був одним зі свого підрозділу, але разом із хлопцями з 16 омпб 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана Івана Виговського оперативного командування «Північ».
«Наші розбили чотири КАМАЗи з боєкомплектом та орками. Однак у нас закінчилася важка зброя і нам прийшлося відступити. Саме у цей момент я потрапив у полон. Але не зі своїми хлопцями, а з 16 батальйону», — розповідає Макс. – «По нам відкрили вогонь. Ми попадали, почали перегукуватися. Зрозуміли, що поруч – чужі».
Тоді хлопцям не вдалося вирватися і вони потрапили до рук російських солдат. Українських армійців в одній спідній білизні та зв’язаними руками посадили у ворожий МТЛБ:
«Нас привезли в центр села. Посадили в будиночок і почали бити. Били по спині і по ногах. Але почався артобстріл і нас знову погрузили разом із російськими 300-ми в МТЛБ», — згадує військовий. – «Однак по дорозі, десь в полі ми наїхали на міну».
То був другий день народження для Максима та його побратимів, бо вони дивом залишилися живі, а ще отримали шанс утекти. Та піти просто так українські захисники не змогли: один із воїнів закрив люк бойової машини, де і залишилися контужені російські окупанти.
З настанням вечора, ховаючись десь в очереті, хлопцям пощастило зв’язатися зі своїми – на щастя, у одного з воїнів був захований мобільний телефон. Вночі вони вийшли в село Буди, після чого їх зустріли хлопці з 16 батальйону.
«Це було чудо. Бо думок, що нас залишать живими, не було. Я залишав собі жити кілька годин», — ділиться хлопець.
Не зважаючи на перший важкий військовий досвід, Максим розглядає варіант продовжити службу або в Збройних Силах України, або в прикордонній службі.
