Державний дендрологічний парк «Тростянець» — визначний шедевр садово-паркового мистецтва XIX століття, знаходиться у селі Тростянець Ічнянського району Чернігівської області. Cтворений завдяки зусиллям і коштом Івана Михайловича Скоропадського.
Місцевість, вибрана для створення дендропарку, на початку XIX століття була типовою для Лівобережного лісостепу відкритою рівниною, що розсікалась численними незалісненими заболоченими балками. На південній частині цієї території зростав дубовий гай, частина дерев якого, посаджених наприкінці XVIII і на початку XIX століття, збереглася і входить до складу паркових ландшафтів. Решта вибраної території використовувалась як сільськогосподарські угіддя.
Садиба – великий дерев’яний будинок з баштами та чотири флігелі, – була споруджена в 1833 році поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків. Шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено Великий став. Він розділив парк посередині з півночі на південь і став його композиційною віссю. З різних боків біля ставу було створено два менші за розмірами — Лебединий і Куциха, з якими загальна водна поверхня парку перевищила 10 га.
У 1834 році по берегах ставків були зроблені перші посадки деревних рослин крупномірними саджанцями ялини європейської, тополі та інших місцевих видів. Згодом почали висаджувати також саджанці берези, липи, клена, дуба, які використовували в сусідніх лісонасадженнях. Ці рослини з часом практично повністю загинули, крім тих, що були висаджені безпосередньо біля води.
Такі результати перших посадок спонукали Скоропадського до створення власного розсадника на території парку. У балці Богівщина в значній кількості почали вирощувати посадковий матеріал як місцевих видів, так і завезених з інших районів. За наявності достатньої кількості посадкового матеріалу посадки почали здійснювати великими суцільними ділянками, що межували з сінокосними галявинами. Це дало доволі позитивні результати.
Наприкінці першої половини XIX століття в насадження почали вводити екзотичні види, саджанці яких доставляли з Риги, Петербурга, Парижа, Києва, Нікітського ботанічного саду, акліматизаційного саду Каразіна та інших місць. Не всі вони приживались у нових умовах, але це сприяло удосконаленню акліматизаційної роботи і застосуванню нових засобів, зокрема й шляхом щеплення екзотів на місцеві види — південних дубів на місцевому дубі, кедра сибірського на сосні звичайній тощо.
У 1840-1850-х роках площа парку поступово збільшувалась. Проект парку розробляли відомі російські майстри брати Євстигнєєви, а з 1857 р. над створенням парку працював уродженець Ельзасу Карл Данилович Шлінглоф, вчений-садівник, який і став садівником Тростянця.
Захоплення в 1857 р. Івана Михайловича парком Джеймса Ротшильда в місті Фер’єре (Франція), сприяло початку робіт із штучного формування рельєфу в Тростянці. І в 1858 р. будівництво парку вступило в нову стадію, коли парк розширювався не тільки за площею, а й «зростав» угору.
Насипалися високі кургани — «гори» (деякі з них Сторожова, Дідова, Ротонда, Мохната мають висоту понад 30 метрів), було створено гірський рельєф із загостреними вершинами, що нагадують профіль Альп. Між горами звивисто пролягали ущелини, через які перекинулися місточки. Схили «гір» скріплювалися й декорувалися козацьким ялівцем — вічнозеленою рослиною, що зветься в народі «зелене полум’я».
Роботи тривали понад 30 років. Було закінчено будівництво «Швейцарії» — одного з наймальовничіших куточків парку. З 1880 року Іван Михайлович знову приділяє увагу розведенню рідкісних видів дерев з розсадників Регеля і Кессельрінга в Петербурзі, Шоха в Ризі, Крістера в Києві, Кру з околиць Парижа. Хвойні, привезені з Франції, чудово акліматизувались до умов України.
