П’ять аргументів «ЗА» Бориса Приходька
*Актуально
Нардепами не народжуються. Ними стають із різних причин. Когось приваблює влада і недоторканність, хтось приходить у велику політику, керуючись власними меркантильними інтересами, для когось це черговий кар’єрний щабель. І насправді зовсім незначна частина народних обранців по-справжньому вболіває за долю своєї країни, прагнучи зробити гідним життя її громадян.
До останніх належить і кандидат у депутати Верховної Ради України за 210-м виборчим округом Борис Приходько – людина честі та гідності, професіонал своєї справи.
Де народився – там і згодився
«Він же свій, наш. Не «варяг» якийсь, а з сусіднього, Ніжинського, району, – обговорюють між собою жіночки біля магазину в Заїзді, що на Прилуччині, – Он яких висот сягнув аж у Києві, а земляків не забуває». «Мировий хлопець, – каже дядько Микола з Кіптів Козелецького району. – Простим людям допомагає, дарма, що столичний, а народу не цурається. Як буває в наших краях, завжди цікавиться нашим життям-буттям. От і храм у селі допомагає будувати, Свято-Дмитрівський».
Політику в державі має визначати український народ. А представляти його повинні люди, які насправді переймаються проблемами своїх виборців. Борис Приходько хоч і живе нині в столиці, часто буває на Чернігівщині, бачить усі людські біди-негаразди і знає, як можна їх позбутися. Він обіцяє представляти своїх виборців в українському парламенті та відстоювати їхні інтереси в головному законодавчому органі країни. «Разом ми зробимо більше», – переконаний Борис Приходько.
Поза партіями
Партійна людина – завжди залежна. Від свого керівництва, соратників. І часто рішення, які ухвалює партія, не збігаються з позицією того чи іншого її члена, не віддзеркалюють потреби звичайних людей.
«Мені не властиво йти на компроміс із совістю, а відтак усі свої рішення я завжди ухвалюю самостійно, – озвучує власну позицію Борис Приходько, – хоча я вмію працювати в команді, а без цього у Верховній Раді не обійтися».
Українське суспільство нині дуже політизоване, люди плутаються в назвах партій, вони перестали довіряти партійним функціонерам. «Самовисування – це реальна можливість відстоювати в парламенті інтереси жителів мого виборчого округу, а не якоїсь політичної сили», – вважає Борис Приходько.
Нові політики можуть змінити країну
Суспільство потребує нових облич у політиці. Воно потребує змін на краще. Але, голосуючи за того чи іншого кандидата, необхідно знати, чим він займався до того, як зібрався на вибори, які напрацювання має за плечима. Час порожніх розмов і обіцянок минув, нині люди цінують реальні справи своїх обранців. Борис Приходько іде до Верховної Ради з незаплямованою репутацією та пристойним багажем у вигляді фінансового та господарського досвіду.
«Дамо можливість парламенту оновитися», – закликає кандидат.
Професійна людина – професійна в усьому
Професіоналізм у будь-якій сфері – це талант, помножений на працездатність і наполегливість у досягненні поставленої мети. Це все властиве Борисові Приходьку. Економіка та фінанси стали справою його життя, якій він віддавався весь, пройшовши шлях від операціоніста банку до першого заступника голови Національного Банку України. Згодом досяг успіхів і в аграрному бізнесі, створивши підприємство з вирощування полуниці. Він звик багато працювати і вважає себе людиною-практиком.
«У кожній справі має бути системність, тоді можна розраховувати на позитивний результат», – ділиться секретом успіху Борис Приходько.
Відповідальність – критерій довіри
У політику повинні приходити люди, які відповідали б за кожен свій крок. Вони мають розуміти, що від цього залежить майбутнє держави загалом і кожного її громадянина зокрема. І це не просто пафосні слова, вважає кандидат у народні депутати Борис Приходько – людина, яка завжди звикла бути відповідальною за все, що робить. На його думку, мало обіцяти, треба виконувати обіцяне, тоді люди тобі довірятимуть і сумління твоє буде чистим.
«Бути депутатом – це не привілей, а ноша відповідальності, – каже Борис Приходько, – і я готовий відповісти перед людьми за кожне своє сказане слово і за кожен свій вчинок».
Тетяна Куликова