Михайло Павловський,70-річний пенсіонер з Ніжина,на ровері білоруського виробництва накрутив педалями по українській землі понад 30 тисяч кілометрів. Планує подолати відстань екватора — 40 тисяч кілометрів. Пан Михайло за фахом електрослюсар контрольно-вимірювальних приладів, раніше працював у ТОВ «НіжинТеплоМережі».
«Думка подорожувати зародилася ще з дитинства. Та якось не вистачало на це часу. Нині на пенсії з’явилося більше вільного часу, от і здійснив мрію»,— каже чоловік.
Мандрувати він почав у 2014 році. Перша поїздка відбулася з 13-річним онуком Артемом за маршрутом Батурин — Качанівка — Новий Биків.
Велосипед у Михайла Павловського звичайний — білоруський АISТ. Купив його 10 років тому на своє 60-річчя. На двоколісному конику стоїть спідометр (прилад для вимірювання швидкості). Чоловік до подорожі готується ґрунтовно.
«Поїздку планую заздалегідь, маршрут розмічаю на карті, роблю копії — одну лишаю вдома, щоб дружина Тетяна знала, де я. Вона моє захоплення підтримує, але переживає, адже це дорога»,— розповідає пенсіонер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відомий український мандрівник презентував свою книгу в Корюківці
У похід чоловік бере найголовніше, завантажує велобаулипровізією, теплим одягом. Безумовно— захист від дощу, палатку, спальник і обов’язково — ремонтний комплект для велосипеда.
«Це ключі, запасні запчастини, адже випадки трапляються різні. Пам’ятаю, як їхав одного разу Одещиною, а там спуски круті. Під час гальмування заклинило колесо, тож довелося серйозно ремонтуватися», — коментує пан Михайло.
Є у нього й однодумці: «Знаю такого,як і я,велолюбителя у Ніжинському районі.Це Стас Кожем’яка з Вертіївки. Він уже об’їздив Україну, тепер подався на велоконі за кордон по маршруту Румунія — Болгарія — Греція, а я за кордон поки ще не планую. Від подорожей я кайфую, отримую адреналін!»
Цьогоріч Михайло вже повернувся зі спланованого велотуру Житомир-Вінниця-Умань-Черкаси-Канів. Загальна відстань подорожі склала 900 км. Вирушив з Ніжина 3 липня, а повернувся 12-го.
«День перебував у Житомирі, відвідав товариша, пройшовся екскурсією по місту, далі — Вінниця. Там вразив музей «Ставка Гітлера Вервольф» (призначалася для керування військовими діями на Східному фронті), фонтан «Рошен». Відвідав місця, де був років 30 тому, коли підвищував кваліфікацію.
Потім поїхав дорогою на Умань. А там, починаючи від Немирова, дороги для велотуриста погані (гориста місцевість — яри та долини), це втомляло. Побував у Черкасах, а звідти на Канів і вже біля Миронівки повернув на Маслівку — заїхав до шкільного товариша. Потім вирушив безпосередньо на Канів — це останні дні подорожі. З Маслівки до Гребінки без передиху проїхав за день 151 км, перевершивши власний рекорд (в минулому році — 121 км). До речі, в Умані прогулявся по Софіївці з однодумцем-мандрівником, якого там зустрів».
На питання, що найбільше запам’яталося з цьогорічної подорожі, відповів: «Сам родом з села Талалаївка, а чув, що ще є село з такою назвою неподалік Умані. Тому було цікаво побувати саме в цьому селі і дізнатися, як там живуть люди. Загалом все пройшло успішно, тільки раз був прокол колеса. Та й погода сприяла».
Джерело: nizhyn.city
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
