Чернігівські дівчата та жінки долучилися до традиційної української моди – навчалися хусткування
Пізнавальний майстер-клас із хусткування від Обласного центру народної творчості відбувся сьогодні, 7 грудня, в бібліотеці імені М.Коцюбинського. Охочих долучитися до українських традицій прийшло багато. Адже українська хустка, як і вишиванка – це споконвічні обереги нашого народу.
Символічно, що все відбувалося у Всесвітній день української хустки.
«У хустках, як і в вишиванках, ніби зашифрований код української нації. Окрім того, хустка – це символ української жіночності. Після заміжжя жінки обов’язково покривали голову хусткою. Я навіть пам’ятаю, як мені мама забороняла виходити до криниці з непокритою головою. Майстри Обласного центру народної творчості тривалий час вивчали варіанти хусткування і знають різні варіанти пов’язування хусток», – зазначила Надія Заваліна, директорка Обласного центру народної творчості.
Традиція українського хусткування дійсно захоплива. За словами Маріанни Ваценко, методистки обласного центру народної творчості з виставкової діяльності та розвитку народних ремесел і художніх промислів, у різні періоди життя жінка носила різні головні убори.
«Для заміжніх жінок до народження дитини були невисокі й маленькі очіпки. І навколо такого твердого очіпка закручувалася коса і поверху накладалася хустка. Свою косу жінка могла ще трішки показувати. Бо вона ще не народила дитину.
Другий період – це жінка дітородного віку, яка вже народила дитину. Вона могла носити будь-які очіпки – тверді, м’які, високі. Причому що вищий очіпок, тозаможніша жінка. І третій період – це коли жінка виходила з дітородного віку. Тоді вже жінка носила звичайні гладенькі, маленькі очіпки та вкривала голову хусткою, але темніших кольорів. А молодиця могла собі дозволити будь-які яскраві кольори», –розповіла Маріанна Ваценко.
Також цікаво, що більш стародавній жіночий головний убір – не хустка, а намітка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрачена спадщина Чернігівщини: вогнем знищена старовинна дерев’яна церква
«Хустки увійшли у вжиток дещо пізніше. Це якщо кажемо про тернові хустки, тобто вовняні хустки мануфактурного виробництва. Їх назва походить від імені французького підприємця Гійома Луї Терно, який у ХІХ сторіччі отримав спадщину від свого батька – мануфактуру з виготовлення дуже дорогих жакардових хусток і шалей. І вони були доступні тільки для заможних жінок. Але в середині ХІХстоліття він винаходить метод виготовлення більш дешевих друкованих вовняних тонких хусточок із додаванням козячого пуху. І відтоді намітка поступово виходить із ужитку. І наприкінці ХІХсторіччя – на початку ХХ вже в нас було багато мануфактур на заході України з виготовлення отаких хусток.
А на Чернігівщині були поширені хустки не французького виробництва, а прохорівські, бардусові, бо Чернігівщина тоді входила до складу російської імперії. То які мануфактури там були,такими хустками і користувалися. Але я вважаю, що все-таки треба казати «тернова» хустка, а не «прохорівська». Бо першим метод виготовлення цих хусток винайшов француз Терно», – пояснила Маріанна Ваценко.
Хоч хустка і давній головний убір, сучасні модниці впевнені, що вона не виходить із моди і нині.
«Така краса не може бути в минулому. Тож у теперішній час хустки також дуже актуальні. І сьогодні, у Всесвітній день української хустки, ми і в житті бачимо, що жінки незалежно від віку носять хустки. Також ми хотіли нагадати всім, що хустка, як і вишиванка, важлива для українців», – наголошуєТетяна Лопата, провідний методист обласного центру народної творчості.
Ірина Осташко
