Дерев’яне мереживо Чернігова – особливість регіону, що має неабиякий потенціал стати його туристичною цікавинкою. На жаль, розуміють це не всі. Задля збереження дерев’яної окраси Чернігівщини місцевий волонтер створив проєкт, завдання якого – об’єднати навколо себе містян і навчити їх цінувати те, що дбайливо створила історія.
Чернігівщина – край легенд. Ліси й поля, міста і села – все тут оповите серпанком загадки, а подекуди й містики. Місцеві без іронії переповідають історії про привидів, вурдалаків і таємничих срібних ідолів.
Серед десятків чернігівських легенд є й про тутешню традицію різьбярства. Основний будівельний матеріал регіону – дерево, тож усе життя місцевих обрамлене дерев’яними каркасами. Із грубого та примхливого матеріалу люди навчилися витесувати вишукані химерні візерунки, якими прикрашали свої домівки. Згідно з легендою, яку переповідають бабусі з півночі України своїм онукам, коли помирає останній мешканець будинку, його вікна закривають віконницями, дбайливо оздобленими ніжним дерев’яним мереживом.
Будинок стулив очі, подібно до свого господаря.
ОХОРОНЕЦЬ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ДЕРЕВ’ЯНОГО МЕРЕЖИВА
Станіслав Іващенко трохи поїздив світом, пожив у кількох містах України і зрештою повернувся до Чернігова. Каже, все різноманіття його подорожей об’єднує одна мета – волонтерство. Саме завдяки йому став тим, ким є зараз, зустрів однодумців і займається справою, яку цінує: «Волонтерство круто змінює свідомість».
У 16 років хлопець поїхав до Сполучених Штатів за програмою обміну майбутніх лідерів FLEX. І цей досвід змусив його переосмислити цінність ідентичності рідного краю. Він опинився на Дикому Заході, відомому як землі ковбоїв. Саме там, де лейтмотивом усього життя є кантрі, а діти «народжуються» в шкіряних чоботях, Станіслав зрозумів, що таке сила регіональної ідентичності та наскільки важливо її берегти.
Відколи узяв до рук фотоапарат, багато вільного часу приділяв документуванню рідного міста. Дерев’яні будинки – одна з найбільших туристичних принад регіону – подобалися хлопцеві скільки себе пам’ятає, тому й знімав найбільше саме їх. У такий спосіб Станіслав намагався не тільки зберегти, а й показати іншим красу Чернігова – дерев’яне мереживо на його будинках.
У 2018-му молодого та вмотивованого Станіслава нарешті вкрай «задовбало». «Задовбало» спостерігати, як коштовну особливість рідного краю місцеві перетворюють на руїну через незнання та байдужість. Тож вирішив діяти. Тоді Станіслав Іващенко зібрав довкола себе команду з людей, у яких був упевнений. Друзі-однодумці, об’єднані спільною ідеєю збереження ідентичності регіону та готові вкладати у це власні ресурси, час і натхнення. Так у місті запрацював волонтерський проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова».
Спершу команда відзняла всі відомі їй тоді будинки, прикрашені дерев’яним мереживом, і створила онлайн-музей із їхніми фото, короткими історіями та розташуванням. А також додала маршрути тематичних прогулянок для жителів і гостей Чернігова.
Після цього волонтери зняли 20 «дерев’яних історій» садиб за окремими адресами в місті. Відеопроєкт випустили у співпраці з одним із чернігівських телеканалів. Пізніше ці ролики також додали до фонду Національної асоціації медіа і тепер будь-хто може їх використовувати для своїх потреб, таким чином популяризуючи культурну спадщину Чернігова.
Менше ніж за рік після заснування команда «Дерев’яного мережива Чернігова» почала свій перший реставраційний проєкт. Станіславу важливо не лише словами, а й справами долучатися до збереження особливостей регіону. Він упевнений, що усвідомлення національної ідентичності – базова умова перемоги українців у війні з Росією: «Ми несемо відповідальність за все, що відбувається навколо. Лише від нас залежить, чи збережеться унікальна для України дерев’яна архітектура нашого краю, яка сьогодні просто зникає на очах. Якщо ми не цінуємо своєї культурної спадщини, то якого майбутнього варті?»
СМАРАГДОВИЙ ДІМ НА ЗЕМСЬКІЙ
Коли Станіслав має вільну годину, він прогулюється містом і час від часу натрапляє на справжні скарби. Саме так узимку 2023-го волонтери «Дерев’яного мережива Чернігова» знайшли садибу на Земській, 1. Будинок привертає увагу з першого погляду: химерний карниз під дахом (ред. карниз – це верхня виступаюча частина стіни, що підтримує дах і оберігає стіну при стіканні води з даху), ажурні вишукані білі пілястри на кутах (ред. пілястри – виступи на поверхні стіни, які схожі на колону) і вправно «виткані» з дерева вікна. Але це зараз він такий – ошатний, дбайливо вбраний у традиційне для Чернігівщини дерев’яне мереживо, а тоді волонтери побачили його інакшим.
«Загалом будинок зберігся досить непогано, – пояснює Станіслав. – Але частину свого різьбленого оздоблення попід дахом і на стінах він втратив. А також віконниці на всіх чотирьох вікнах були у жалюгідному стані, тому ми мусили їх замінити».
Цей будинок – справжній скарб для проєкту, каже його засновник. Він є водночас і гарним прикладом свідомих господарів, і свідченням тотального нерозуміння людей, наскільки відповідально володіти культурною спадщиною.
Людмила Спіцина – власниця цієї садиби, точніше її частини. Це родова спадщина, яку попередні покоління родичів розділили між собою, а їхні спадкоємці продали іншим людям. У частині будинку, яка належить Спіциним, нині живуть Людмила з чоловіком Сергієм і їхній онук Олексій. А ще тут «живе» традиція Чернігівської області – дерев’яне мереживо, яке обплітає дах, вікна та кути, створюючи унікальний культурний код регіону.
Сіверщина, Полісся та Карпати історично мали багато дерев’яної забудови. Місцеві історики говорять, що Друга світова війна знищила понад 70% цієї спадщини. А її залишки тепер невпинно пожирає час і людська байдужість. «Цей будинок був таким красивим, скільки я його пам’ятаю», – згадує Людмила, яка прожила тут усе своє життя. Різьблені віконниці та карниз спеціально виготовив майстер на замовлення її прадідуся. Кожен завиток – справжнє мистецтво.
Із роками сусіди Спіциних ремонтували свої домівки за тогочасною модою, таким чином несвідомо знищуючи цілий пласт історії. Будинки по вулиці Земській ошатні, сучасні, але без характеру. Для Людмили, натомість, було важливо зберегти все що можливо.
«Коли ми змінювали дерев’яні вікна на пластик, я постійно повторювала робітникам, щоб були обережними, бо не пощастить їм, якщо зачеплять дерев’яне оздоблення. Вони ще піджартовували наді мною, мовляв, «шо ви будете дєлать с етім трухляком», а я відповідала, що відновлювати», – розповідає жінка.
Початок повномасштабного вторгнення будинок зустрів таким, яким його звели у 1892 році. На пам’яті Людмили Спіциної жодних масштабних реконструкцій родина не проводила, лише час від часу підпирали віконниці палицями та підтягували завіси. У березні 2023-го на садибу звернули увагу волонтери проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова». Спершу зробили фотографії будинку, а потім Станіслав прийшов домовлятися із власниками про реконструкцію. «А що тут домовлятися? Ми за нього руками й ногами вхопилися», – сміється Людмила Спіцина.
У березні 2023-го команда волонтерів взялася за відновлення фасаду садиби. За два місяці майстри з допомогою співробітників «Чернігівської політехніки» відтворили та замінили шість метрів мережива на карнизі, всі три поламані пілястри та віконниці всіх вікон, а ще декілька флеронів (ред. елемент орнаменту у формі листка або квітки) на сандриках (ред. невеликий виступ над вікном) – уперше в історії проєкту. А також пофарбували фасади будинку.
«Коли я побачила результат – то охнула. Подумала, що мої рідні, яких уже немає в живих, пишалися би нами. Ми не забули і не знищили, – каже Людмила Спіцина, обводячи будинок поглядом. На мить зупиняється на вікнах тієї частини, яка належить іншим власникам, не оздоблених традиційним дерев’яним мереживом, і додає. – А ці – ніби мертві».
ОДИН БУДИНОК – ДВА ВЛАСНИКИ
«Мертві будинки» – це те, що Станіслав Іващенко називає «нерозумінням цінності мати у власності туристичну перлину Чернігівщини». Каже, що зараз проєкт на тому етапі розвитку, коли власники будинків самі знаходять волонтерів і пропонують взятися за реконструкцію. Але так було не завжди. Це авторитет, здобутий кропіткою працею.
Раніше команда шукала потрібні будинки на вулицях міста і намагалася переконати господарів зробити ремонт, та люди не завжди слухали. Так сталося і з власниками іншої частини будинку Спіциних. Спочатку планували і домовилися про те, аби пофарбувати в зелений колір усю садибу, щоб не ділити будинок візуально. Утім, коли волонтери взялися до справи, сценарій робіт переграли – інші власники відмовилися від реставрації. «Нам ніхто нічого не пояснив – «ні» і все. Я неконфліктна людина А тим більше, що я можу протиставити власникам будинку?» – пояснює Станіслав Іващенко.
Із початком повномасштабного вторгнення Чернігів став північним форпостом країни. Понад місяць ворог намагався зрівняти місто й область із землею, щоденно накриваючи артилерією та авіаударами. Однак жоден будинок, відновлений силами команди «Дерев’яного мережива Чернігова», не постраждав. Натомість зараз щодня росіяни знищують домівки мешканців прикордоння.
«Це не просто будинки, це родові святині цілих поколінь жителів Чернігівщини. Вони зберігають у собі історії родин. Ми чудово розуміємо, що це спроба росіян знищити українців, руйнуючи їхній зв’язок зі своєю історією та родом, – каже Станіслав Іващенко. – Наше завдання – зберегти те, що вони так агресивно намагаються розтрощити, спалити та знищити». Однак працювати у прикордонних містечках і селах команда наразі не планує, бо небезпечно. Станіслав не хоче ризикувати життям волонтерів. Тим паче у відносно безпечних місцях області роботи також вистачає.
***
Команда «Дерев’яного мережива Чернігова» працює і під час війни. Підтримати проєкт можливо за допомогою Patreon або переказом на банківську картку: 4149 6293 8738 7897 із зазначенням призначення платежу: «На відновлення мережива».
Таліна Тарасенко
Фото до матеріалу: офіційна сторінка проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова» у Facebook
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
