Марина Сиваєва живе в Сан-Франциско і працює з Ілоном Маском.
Так-так, кілька років вона провела в SpaceX, куди вирішила потрапити, попри відсутність досвіду, а зараз – рекрутер у Neuralink, компанії Маска, яка з 2016 року займається розробкою імплантовуваних нейрокомп’ютерних інтерфейсів (комунікація мозку з комп’ютером). Я (Тетяна Гриньова, видавець bit.ua і ідейний натхненник ImpactLab. – Прим. ред.) зустрілася з Мариною на суперсекретному місці – паркові офісу Neuralink у Сан-Франциско: місця, де не можна чекінитися та розповідати про те, що ти тут побачив або почув (довелося навіть підписати документ про нерозголошення). І саме тут колись паркував свою «Теслу» Ілон, а після нього і я свій орендований «Мустанг».
Марина – та сама людина, завдяки якій я потрапила чотири роки тому в SpaceX у Лос-Анджелесі та доторкнулася до ноги Falcon. Її наполегливості, енергії та почуттю гумору варто позаздрити. І якщо ви хочете знати, з чого ж зроблені дівчата, яких бере на роботу Маск, подивіться на неї: очевидно, що головне – це віра в відсутність неможливого, завзятість, енергія і основна цінність – MISSION FIRST. У Neuralink не відзначають кількості відпрацьованих годин – ти можеш працювати з дому або ночувати на роботі, головне – результат і глибина твого занурення в завдання. Коротше, ух! Читайте про Марину, бо завдяки таким дівчатам із Чернігівської області стає зрозуміло, що для мрії вистачить лише сильного бажання. І все!
Марина про Головне:
У дитинстві я мріяла жити в Парижі, бо вважала, що там усі ходять у пишних сукнях. Потім мама мені показала репортаж у новинах про Париж – і там були звичайні жінки, й сукні у них були не пишні. Я дуже засмутилася і жити в Парижі передумала.
Іноді хочеться відповісти чесно, як у нас «все погано, собака хворіє, діти хворіють, зарплату не дали». У Штатах усі розмовляють із широкою усмішкою, і ти часто не розумієш, який у них насправді настрій. Адже в них «привіт» і «як справи» звучать однаково. Давня тема: просто кажеш «як справи!» – і йдеш далі!
Я теж приїхала сюди расистом. А зараз дуже мені подобається світогляд, коли живеш серед людей, які не расисти… Я кажу всім: якби я зараз тільки-но переїхала, то голосувала б за Трампа, – мені здавалося тоді, що він нормальний мужик!
Але все ще настільки багато російськомовних людей, які переїжджають сюди, живуть 10-15 років і в них абсолютно нічого не змінюється: вони обертаються в тому ж своєму колі, дивляться російське ТБ, слухають російськомовну музику…
Установка нашого менталітету: бути нещасним, завжди щось не те. Живеш в Україні, Росії – там погано. Вони приїжджають сюди, ностальгують за батьківщиною, але назад повертатися не хочуть. Живуть тут, ніби в Росії або Україні, і при цьому нарікають на Америку. Люблять «заробляти» на страховках. Наприклад, ти замовив телефон і тобі його прислали. Потім зателефонував, сказав, що доставки не було, тобі висилають ще один – і продаєш перший десь. Типу американці тупі, гріх не скористатися!
Свого часу я працювала тут після університету в компанії, яка першою випустила кольорове кіно: вони займаються субтитрами, всім для кіно. Я координувала багато лінгвістів по всьому світу для перекладів. А потім вони цю справу закрили та послали в Індію, бо там дешевше.
Коли згадую, мені хочеться плакати: мене потім найняли в HR, бізнес-девелопмент у російській компанії, яка відкрила філію тут. Менталітет, бичество, пропозиції наймати мексиканців нелегально. Це був такий жах! Зрештою в компанії справи йшли не дуже добре, і вони мене вигнали, коли я приїхала на роботу з українським прапором на машині після початку війни в 2014-му. Я навіть не пам’ятаю, звідки він у мене був. І тут почалося…
Розлучення з чоловіком, звільнення, в мами інфаркт. І в мене немає навіть грошей полетіти додому: навіть картку з соціальною допомогою при звільненні в мене вкрали – зламали поштову скриньку. Цілковитий крах! Але я вирішила не здаватися і щодня шукала роботу.
Згадала, що мені тато подружки розповідав про SpaceX. Я зайшла на їхній сайт і зрозуміла, що не можу навіть уявити, що мене туди візьмуть. Я заповнила анкети, відправила резюме. Мені, безумовно, ніхто не відповів. І я почала тупо діставати людей, що я така класна, я все зроблю, я буду варити каву та мити підлогу, просто візьміть мене, навіть не платіть мені. Я тоді навіть не знала відстані від Сонця до Землі. Але мені пощастило.
Думаю, що мені все вдалося тому, що в мене тоді була нереальна жага до життя, бажання все вивчити та дізнатися: якби я прожила тут уже років 10, то такого старання вже могло б і не бути. І ця компанія дійсно стала моєю родиною в момент, коли в мене тут, у Штатах, нічого не залишалося – сім’я і друзі були в Україні, роботи та грошей не було…
Спершу я просто призначала інтерв’ю претендентам на роботу. І завжди мені здавалося, що зараз я все провалю, все втрачу. Ти розумієш, що твоя робота не така вже й важлива, ти, напевно, самісінький низ, але водночас, якщо ти зафакапиш якесь інтерв’ю, SpaceX може не найняти людину, а ця людина може бути дуже важливою.
Ось, наприклад, моя історія: одна жінка-рекрутер мені відповіла. А могла б і не відповісти! І хто знає? Може, я теж зараз травою торгувала б, як багато вихідців із російськомовних країн!
Гвен (це заступник Ілона Маска) провела зі мною інтерв’ю і перевела на фул-тайм: вона сама мені написала лист 25 жовтня, і в ньому «дякую за все, що ти робиш», я навіть його роздрукувала і повісила в рамочку. Я дійсно багато там робила. Люди приходять, і хтось із кандидатів окуляри забув, наприклад, а йому треба виконати один із тестів. Тоді я бігла та купувала збільшувальне скло… Мені дійсно дуже пощастило через те, що я, напевно, соціальна, я робила і те, що мене просили, і те, про що не просили.
Ілон прийде завтра вранці, і ти з ним будеш зустрічатися. Окей, а навіщо? Що він захотів? Але ти ці запитання не ставиш, а сам собі все вигадуєш. Робиш якусь презентацію, готуєш запитання. Я повідомляю всім про те, що завтра він приходить, і ми півночі обговорюємо план зустрічі. Але в Ілона час розписаний по хвилинах. Усе постійно змінюється. Вранці тобі вже кажуть:
Окей, ти вже не в 10 з ним зустрічаєшся, а в 11. Ой, не в 11, а в 12. Не в 12, а о 12:30. Приїхав. Ми сидимо, їмо обід, він виходить, у нього таке обличчя…
Щось сталося в Tesla, він поїхав у «Теслу», і вже ніхто з ним не зустрічається. Він живе в такому графіку завжди. І група його асистентів повинна все це курирувати, тому що він сам не зможе. Я не знаю, як він це робить.
Мені це все дуже подобається: я не могла б працювати в якійсь дуже спокійній компанії, тому що тут тобі ніхто ніколи не говорить, що робити. Максимум – до тебе приходять і кажуть: треба знайти людей. І тут ти сам придумуєш чотири тести, які ми даємо на інтерв’ю, сам знаходиш людей…
Більшість співробітників нам доводиться звідкись переманювати. Я найняла буквально кілька осіб, які подали резюме. І я розшукую потрібних і пишу: «Тук-тук, я працюю там-то і там-то, хочете поговорити?». Так, усі ці розповіді про SpaceX і Neuralink звучать як про дуже класні компанії.
Пишуть, що люди мало не вмирають, коли на Ілона працюють, але це не так. Тут розуміють, що немає значення, як ти любиш свою роботу, ти все одно – фізична особа. Ми намагаємося дбати про людей: якщо ти хворієш – не сиди на роботі, йди додому, ми комп’ютер у тебе заберемо, щоб ти поспав. Ми намагаємося так робити. Щоб люди не вбивалися.
Це як марафон! Якщо ти добре їси і хочеш добігти, ти повинен розпланувати. Як кажуть, немає значення, ти на роботі 100 годин на тиждень чи 80, головне – який у тебе результат. Деякі люди витрачають три години, щоб це зробити, а деякі – годину. Навіщо людині сидіти 100 годин в офісі, якщо вона за годину може зробити те, що інші люди за п’ять роблять? Немає жодного стандарту. Графіка роботи немає. Результати роботи теж змінюються. У нас була одна мета, ми її досягли, а потім усі сіли і подумали: якщо ми зараз про це оголосимо, то буде багато критики з низки причин.
То чому нам не зробити щось, що у п’ять разів складніше! І всі погодилися, побігли, роблять. Ніхто не обурюється.
Щопонеділка у нас зустрічі. Це так цікаво! Поставили перед собою завдання складніше зробити – ну, звісно, давайте спробуємо! І минає буквально 3-4 тижні, класні фотки, інформація, все зробили. А пам’ятаєте, як чотири тижні тому ми думали, що це взагалі неможливо зробити? Це дуже класно.
«Ти що, зі SpaceX хочеш піти ?!»
Коли я дізналася про відкриття Neuralink, я стежила за їхнім сайтом практично щотижня – чекала вакансій. Побачила, що вони шукають рекрутерів, і відправила резюме. Мені зателефонували і сказали: «Ти що, зі SpaceX хочеш піти?!» Я кажу: «Я не хочу піти, я просто хочу працювати в Neuralink». І вони поговорили, я пішла до свого президента. Він сказав: «Ну, якщо ти йдеш до Ілона – це одна сім’я». І потім я приїхала до Сан-Франциско…
У вересні у мене було інтерв’ю, і я наліпочку навіть зберегла. І все – я пройшла інтерв’ю, Ілона «права рука» зі мною розмовляла. Потім вони обговорили з усіма, хто зі мною працював, запитали, хороша я чи не дуже. І все.
У мене було дві головні причини піти зі SpaceX і працювати в Neuralink. Перша – це те, що я почала читати книжки з психології та влаштування мозку. Я почала з self-help, потім перейшла на психологію, філософію, потім почала читати, як мізки працюють, які дослідження зробили. І коли Ілон оголосив про відкриття Neuralink, я подумала: який цікавий концепт, це ж навіть крутіше, ніж ракети, тому що ти знаєш, що ракету ти будуєш сам. Ти хоча б розумієш, як вони працюють. А мозок настільки непізнаний, неусвідомлений! Це значно складніше!
Друга причина – це те, що я завжди дуже заздрила людям, які в SpaceX були від початку, – це як бути в тому самому гаражі, коли там роблять перший комп’ютер! І мені завжди дуже хотілося бути причетною до старту, допомагати, робити все, що завгодно.
Краще, щоб жінки прагнули до такого, а не вийти заміж за принца! Те, що ми робимо з тобою, що ми створюємо, – це, мені здається, нова казка. Тому що ти сам для себе все! Тому що принц сьогодні є, а завтра немає. І що ти будеш робити? А так ти сама для себе.
Тут ти повинна платити чоловікові аліменти, якщо живеш із чоловіком… Ось у мене подружка є. Чоловік у неї американець, лузер повний, вона сюди приїхала буквально 10 років тому, вона вже багато заробляє. Вона з ним розлучається. Він сидів вдома з дитиною кілька років, не тому, що він пожертвував своєю кар’єрою, а тому що він дебіл, у нього ніколи не було нормальної роботи, він продукти розкладав у супермаркеті. І вона повинна тепер йому платити аліменти, бо він пожертвував своєю кар’єрою, щоб залишитися з дитиною вдома. Безумовно, система неідеальна, як завжди, але з іншого боку, якщо ти жінка, якщо ти себе всю поклала на свою сім’ю, а ти потім розлучаєшся – тобі чоловік винен.
Тому краще цього не робити, а робити все самостійно. У мене такий підхід. Тому що я теж про це весь час думаю. У мене просто ідеальний чоловік. Але я думаю, а раптом він завтра помре? Що тоді буде? Я чомусь завжди думаю про це.
Мені завжди здається, що мене звільнять. У мене теж така штука. Мені здавалося, що мене звільнять зі SpaceX, завжди здається, що звільнять із Neuralink. Тому що мені здається, що я недостатньо стараюся. А тут я дозволила собі поспати, а тут я ще щось зробила. А ще тут мене раз – на фул-тайм перевели, раз – підвищили, другий раз підвищили.
Мене менше, ніж за рік, двічі підвищили. А взагалі в Ілона дуже-дуже рідко такі речі відбуваються. І я це розумію мізками, але психологічно мені здається, що мене звільнять.
Мені здається, що мені постійно щастить! У всьому мені пощастило! Ось я знайшла одного з найкращих інженерів. У мене була логіка: якщо ці люди заробляють такі нереальні гроші, вони сюди не прийдуть, ми не платимо багато. І я подумала, що напишу йому мільйон усіляких листів. Так і зробила. І цей чувак відповів, ми його найняли, найняли ще одного чувака, який із ним працював. Вони просто реально таку бомбу там роблять! Супер! І з одного боку, сама себе повинна похвалити за те, що придумала, до такого дійшла. А в мене думка: ну, пощастило. І нічого не можу з собою вдіяти.
Мені здається, що Маск вбачає свою місію в тому, щоб робити людство кращим. І ось він намагається, він докладає зусиль, багато хто його не розуміє, багато хто говорить, що це піар. А я не вважаю, що це піар: адже він насправді міг би давно купити собі острів, послати всіх, обкласти все золотом і мармуровими левами. І жити прекрасно. Але ж він не зупиняється, працює. А, побудую машини, побудую ракети, побудую мізки! Це унікальна людина. Дуже сумно, насправді, що люди його не розуміють.
Найрозумніші, найосвіченіші та найбільш начитані люди знають, що вони нічого не знають! Сумніваються в собі. А люди, які нічого в житті не знають і не прочитали, – у них таких проблем немає. Вони будуть влаштовувати баттли в коментарях в інтернеті, хто розумний, хто нерозумний.
Усі люди різні! Розслабтеся! Що ви тут комусь доводите? Навіщо?
Джерело: impactlab.media
