Добре відомо, що мовне середовище має прямий і досить серйозний вплив на наше життя. Водночас, мова є також відображенням цього життя. Більше того, вона розвивається із його плином. У ХХІ столітті, коли жінки отримали доступ до більшості раніше закритих для них професій, як ніколи гостро постає питання про необхідність вживання фемінітивів.
Фемінітиви – це слова жіночого роду, альтернативні до аналогічних «чоловічих» назв. Наприклад: лікар – лікарка, фотограф – фотографиня тощо.
Завдяки мові ми отримуємо можливість не тільки спілкуватися, а й ідентифікувати себе та інших. Відповідно, завдяки фемінітивам жінки можуть ідентифікувати себе в професійній та соціальних сферах життя. Тож фемінітиви можна і варто розглядати не тільки як мовне, а й як антидискримінаційне явище.
Що каже українська мова?
Не потрібно бути філологом, щоб розуміти: якби наша мова не зазнавала постійних змін, ми б досі спілкувалися старослов’янською та активно використовували б закінчення «ять». Отож, мова – це не сталий і непорушний перелік норм і правил, а явище пластичного характеру, такого, що змінюється і розвивається залежно місцевості й часу.
Але змінюється вона не просто так, а за бажанням словотворців чи самих носіїв мови. Нікого не силували використовувати такі слова як «пост» або «твіт», але вони легко увійшли до нашого мовлення і письма. Просто з’явилися нові явища, і нам знадобилися нові назви для того, щоб ці явища якось позначити. І ми спокійно обговорюємо останні пости й твіти, хоча ці слова не стосуються такого важливого питання як позначення професій.
Підручник «Гендер для медій» пропонує таке поняття як мовна політика. Це ідеологічні постулати і практичні дії, спрямовані на врегулювання мовних відносин у країні – гендерного реформування, проблеми двомовності тощо.
З огляду на це, впровадження гендерно пріоритетної мови може відбуватися за кількома стратегіями: нейтралізації (як у Великобританії), фемінізації (як у Німеччині) та за змішаною стратегією – як-от у Франції. В сучасній Чехії також прийнято активно вживати фемінітиви, хоча ще півстоліття тому в країні точилися серйозні мовознавчі дискусії з цього приводу.
А от в сусідній Росії все навпаки. Поки активістки ведуть роз’яснювальну роботу з суспільством щодо важливості фемінітивів, у державних університетах забороняють вживати слово «студентка» в документах. У Волгоградському університеті це призвело до цікавих наказів на кшталт «надати студенту державну відпустку в зв’язку з вагітністю та пологами». Цікаво, мовний приклад якої з цих країн використає Україна?
Невже це когось дискримінує?
«Невже це чправді когось дискримінує?» – іронічно запитує моя колега, дізнавшись, на яку тему я писатиму матеріал. А й справді, з огляду на дискримінацію жінок у суспільстві, відсутність фемінітивів може здаватися не такою катастрофічною, як відсутність рівних заробітних плат або серйозних покарань за зґвалтування. Однак варто розуміти, що обговорювати проблемну неоднозначну тенденцію варто не тільки тоді, коли вона має фатальні або яскраво виражені наслідки.
Хоча і справді – чому б нам, як і раніше, не користуватися лише чоловічими назвами професій за звичними канонами? Але в цьому й проблема. Якщо поглянути на нашу мову з боку, то можна побачити цікаву картину. В університетах працюють лише викладачі, життя рятують виключно лікарі, а не лікарки. Стати Президентом України, згідно з її Конституцією, може громадянин, а не громадянка…
Історично склалося так, що жінки отримали можливість здобувати освіту та опановувати професії набагато пізніше, ніж представники чоловічої статі. Але нині ми відіграємо значиму, повноцінну роль у суспільстві. Звісно, не можна звинувачувати мову у відсутності фемінітивів «будівниця» або «сталеварка» – приклади зі списку з більш ніж п’ятисот професій, заборонених для опанування жінками в Україні. Але «журналістка», «письменниця», «дизайнерка» та багато інших – це актуальні слова, які відповідають дійсності та українському словотвору.
Відсутність мовної репрезентації жінок серед спеціалістів і науковців негативно впливає на авторитет жіночої частини людства загалом. Якщо включити новини або заглибитися у перелік відомих винахідників, їх там нібито майже немає. Навряд чи хтось задумається, що президент, фізик або міністр може виявитися особою жіночої статі.
Тому в нас і складається враження, ніби головні діючі персони в провідних сферах діяльності – чоловіки. Жінки так само викладають в університетах, малюють картини й воюють на Сході країни, але вони не отримають жіночого закінчення для позначення своєї професії, а світ і далі наполягатиме на тому, що вони нічого не роблять і не досягають.
Коли змінюються життєві реалії, змінюється і мова. І навпаки – змінюючи мову, ми змінюємо дійсність навколо себе. А в наших українських реаліях вкрай важливо долати не тільки фактичну, а й мовну відсутність жінок у професійному просторі.
Вероніка Ляшенко
