Фіксують, поширюють і розповідають правду про воєнні злочини: у журналістів Чернігівщини – професійне свято

Роль журналістики під час війни критично важлива. І найперше вона, звісно, полягає у фіксації правди. Оскільки саме те, що знімають, розшукують, ідентифікують, записують журналісти, і є, по суті, документування воєнних злочинів. Водночас робота працівників засобів масової інформації дуже небезпечна і сповнена викликів, особливо на Чернігівському прикордонні.

Про це й не тільки – в розмові з нагоди Дня журналіста з Іриною Сенченко, представницею Національної ради в Чернігівській області.  

Пані Ірино, розкажіть, наскільки строкатою є на сьогодні медійна мапа Чернігівщини?

Я як представниця Національної ради можу окреслити ситуацію з різними видами медіа, бо, відповідно до Закону України «Про медіа», ми опікуємося друкованими, телевізійними, радійними й онлайн-медіа.

Тож відповідно до закону, медійна мапа в нас має такий вигляд. Є 27 зареєстрованих онлайн-медіа. Це дев’ять сайтів, зокрема «ЧЕЛАЙН», три фейсбук-сторінки, чотири ютуб-сторінки, одна інстаграм-сторінка й одна соціальна мережа, зареєстрована в твітері. Маємо зареєстрований телеграм-канал, тікток-сторінку і сім наукових видань, що виходять в електронному форматі.

Якщо говорити про друковані медіа, то на сьогодні маємо 63 видання: у переважній більшості це колишні районки, які продовжують видавати. До речі, для цих видань основною проблемою є фінансування. На цьому вони наголошують під час моїх робочих візитів до редакцій і загалом на різних зустрічах. Колективи в таких виданнях складаються переважно з одного-двох працівників. Наприклад, із головного редактора та журналіста, це в найкращому варіанті.

Хоч і склалася така ситуація, напевне, є друковані видання, які, попри виклики, є уособленням стійкості?

Так, хочу принагідно відзначити колектив газети «Сіверський край», яка виходить безпосередньо на самому кордоні, це Новгород-Сіверська газета. Цього року «Сіверському краю» виповнюється 106 років. Нині там у штаті залишилося кілька людей, головний редактор – Ганна Халімон. І весь час за свою історію, із 1919 року й по нині, це видання виходило виключно українською мовою. Тобто відбувалися різні події, дули різні вітри змін, але весь час вони трималися на самому кордоні українською мовою. Оце той доказ, що слово – також зброя.

Попри всі складнощі, газета продовжує виходити та щомісяця бореться за свого читача, і це в умовах, що цей друкований продукт доставляють до прикордонних населених пунктів, де фактично за городом уже русня стоїть. Для мене це, от дійсно, показник боротьби. Тобто медійники стоять до останнього, хоч немає комерційної складової, особливо немає реклами. Але вони працюють, і не закриваються.

На сьогодні вони продовжують виходити тиражем у 1300 примірників. Подекуди допомагають і навіть самі розвозять примірники газет. До речі, на прикладі «Сіверського краю» можна говорити про будь-яку газету, особливо на прикордонні.

Ви згадали 63 друковані видання. Це багато. То вони всі виходять?

Законом України «Про медіа» чітко визначено, що в умовах війни реєструватися обов’язково мають усі, хто друкується. А друкуються в нас не тільки районки, а й видання університетів. Тож зареєстрованих районок – приблизно до 30.

Чи дійсно на сьогодні Чернігівщина є однією з областей України, де найбільше читають?

Я спілкуюся з колегами з усієї України, то можу порівнювати. Дійсно, Чернігівщину недарма називають областю, яка найбільше читає. У нас на сьогодні, напевно, збереглося найбільше районок. Тому що люди все одно передплачують, навіть на кордоні. І це вже такий високий показник для мене. Адже попри низькі пенсії й інші економічні негаразди, люди тяжіють до інформації.

Яка ситуація на Чернігівщині з телеканалами?

Якщо говорити про ефір традиційних медіа як телебачення й радіо, то на сьогодні маємо чотири місцеві телеканали плюс «Суспільне Чернігів». Місцеві телеканали – це в нас «Новий Чернігів», «Дитинець», «Прилуки» і телеканал «ТІМ». Єдине, що телеканал «ТІМ» у період війни в 2023 році звернувся до регулятора з проханням призупинити мовлення. Вони, на жаль, фінансово не витягують ефір. Дійсно, таке є право, бо дуже багато компаній не можуть здійснювати мовлення зараз через фінансові труднощі або через те, що постраждали, або просто не закривають своїх господарських питань у сенсі комерційної реклами.

Яка ситуація з місцевими радійниками?

У нас є і місцеві радійники доволі популярні, йдеться про дев’ять виключно місцевих компаній. Серед них найбільш відомі – це ТІМ-FМ. Вони мовлять як у Прилуках, так і в Чернігові, вже зайняли вагому нішу, мають свою активну аудиторію, навіть я отримую дуже часто відгук.

Опікується ТІМ-FM Людмила Цегельник, яка є уособленням стійкості. Тому що ТІМ-FM свого часу, саме під час війни, спробував і ризикнув: став учасником конкурсу на вільну радіочастоту, що відбувався в Чернігові. Вони тоді офіційно на всю Україну заявили, що так, у них дуже важка ситуація, але радіо вони не закриють, бо це для них принципово важливо, бо вони хочуть мовити, доносити українські пісні місцевих виконавців і розповідати місцеві новини. А після подій 2022-го всі зрозуміли, наскільки важливе саме місцеве мовлення, де можна почути свої новини.

І дійсно, вони своєї обіцянки дотримали, жодного разу не зупиняли саме радійний ефір, продовжують мовити, чим активно опікується пані Людмила Цегельник. До речі, вона ще й активна волонтерка, влаштовує дуже величезні аукціони, благодійні лотереї, а потім купують автівки, передають на фронт.

Для мене ТІМ-FM – це приклад, як у війну можна розвивати та реалізовувати проєкти.

На вашу думку, перед якими викликами нині доводиться поставати журналістам?

Якщо говорити про виклики, які постають на сьогодні, то вони незмінні, і мені навіть, з одного боку, боляче про них говорити, а з іншого – я надихаюся і, можливо, навіть захоплююсь тим, як швидко ми можемо пристосовуватися та виживати в умовах надзвичайних викликів війни.

До прикладу, якщо в 2022 році (звісно, після лютого-березня, коли були величезні загрози для життя медійників) нас лякало, що можуть бути блекаути. Багато журналістів задумувалося: як діятимемо в цей час, що робити, якщо не буде техніки. Нині ж, навіть з усіма цими викликами наші унікальні непереможні журналісти працюють і при цьому телефонують мені та запитують: «Як ми можемо удосконалити ефір?». І це при тому, що в них стоїть питання, що умовно кожні пів року скорочуються їхні колективи, і навантаження, наприклад, із 10 осіб переходить на п’ятьох, а це ж насправді подвійне навантаження!

Деякі жінки перебирають на себе функції операторів, тягають камери, поки чоловіки мобілізовані. А це також у нас є великою проблемою, викликом для медійних компаній.

У нас багато медійників поповнюють лави захисників, воюють, а їхні ролі на місцях перебирають жінки. Це, з одного боку, мене лякає, бо виклики накопичуються. Але ми згуртовуємося і далі працюємо. А з іншого боку, це надихає.

Ми вже згадували, що одна з вагомих місій журналістів – це фіксація воєнних злочинів. Чи є приклади на Чернігівщині?

Так, медіа цим займаються. Так само і ваш колектив. Я нещодавно про це писала на офіційний сайт, і розповідала, що ви створили вже не одну книжку, і це неабиякий показник. А книга Павла Солодовника про воєнні злочини взагалі стала першою зареєстрованою в Гаазі. Я не знаю більше прикладів, щоб мої колеги розповідали, що медійники створюють такі унікальні матеріали. Для мене це високий показник. Адже крім того, що колектив виконує свої безпосередні обов’язки, ще й не забуває фіксувати воєнні злочини.

Ми всі впевнені й переконані, що буде перемога, але за всі злочини винні мають відповісти. І от мені здається, що вагома відповідальність медійників, які безпосередньо перші прибувають із правоохоронними органами на місця воєнних злочинів, правильно все фіксувати. Я вдячна вам, що, попри все те навантаження, яке ви маєте, ви ще й займаєтеся дуже важливою справою: фіксуєте, поширюєте, розповідаєте. Дякую!

І насамкінець побажання колегам із нагоди професійного свята ?

Усім медійникам і журналістам до свята я бажаю стійкості та безпеки. Журналісти – важливі, медіа – важливі, бо вони несуть інформацію, яка рятує життя. І слово – то зброя. Також зичу позитивних і переможних новин кожному.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко