Комбат 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії Владислав Литвин («Чорний») – один із найвідоміших бойових командирів війни на Донбасі. Можливо, він не такий публічний, але серед тих, хто боронить Україну зі зброєю в руках, його знають, мабуть, усі.
Без нього і його хлопців не обійшлася, здається, жодна більш-менш масштабна військова операція – від перших звільнених від окупантів міст до оборони Донецького аеропорту чи боїв за авдіївську промзону.
Із комбатом «Чорним» про те, через що довелося пройти йому і його побратимам, можна говорити годинами. А почали розмову зі спроби розібратися, чи дійсно скандально відомі міномети «Молот», які комбат свого часу хвалив, становлять небезпеку для тих, хто їх використовує, і чому ж насправді ці міномети час від часу вибухають.
Владиславе, час від часу в інформаційному просторі з’являються повідомлення про те, що внаслідок вибухів мінометів «Молот» гинуть військові. Ви ж свого часу тестували ці міномети і відгукувались про них доволі схвально.
Знаєте, я вів би професійну розмову на цю тему з людьми, які хоч би в загальних рисах розуміють, що таке міномет. Але ж уся ця дискусія відбувається здебільшого в інтернеті, між людьми, які не знаються на ситуації. Це ж в нас улюблена тема: ой, солдати гинуть.
Але ж летальні випадки були.
Були. Пам’ятаєте випадок, коли відбулося подвійне заряджання міномета (йдеться про випадок 8 серпня 2017 року під Мар’їнкою. Тоді внаслідок розриву міни після подвійного заряджання міномету двоє військових загинули, п’ятеро отримали поранення. – Ред.)? Мені тоді телефонували багато людей із запитанням: що, знову «Молот» вибухнув? Але коли дізнавалися, що вибухнув не «Молот», а «Сані», то розчаровувалися.
Введення в експлуатацію будь-якого озброєння чи техніки – без різниці, хто і де його виготовив, – потребує якогось часу. Для виявлення мінусів, які там можуть бути.
Міномети у військах дуже поширені. Бо це зброя дуже простої конструкції. Тому міномети такі ефективні і доступні у військах. Бо, щоб ними користуватися, не треба 4 роки в артилерійській школі вчитися. Достатньо півроку нормального навчання – і маємо мінометний розрахунок.
І коли кажуть, що «Молоти» погані, то в мене запитання: а з чим порівнювати? Без цього складається враження, що комусь просто вигідно про це кричати.
Як і з будь-якою зброєю, з мінометом треба вміти правильно поводитись.
Якщо говорити про армію загалом, то ми прекрасно розуміємо, як вона комплектується. І можна сто разів розповідати, що комусь не дали знань або ще чогось. Але армія стане іншою тільки тоді, коли буде бажання її змінити.
Ми кожному кажемо: найперше – визначтесь, де ви хочете служити. Якщо ви хочете служити в артилерії, ви повинні розуміти, що там будуть такі вимоги. І що, крім вашого бажання, треба, аби ваш організм міг це зробити. Щоб ви відповідали вимогам і розумово, і фізично. Бо це вплив і на тіло, і на розум, і на все. І, звісно, там є відбір, серйозний відсів. І ті, кого в результаті цього відсіву не взяли, скажімо, до спецназу, будуть незадоволені. Бо «я ж народився для спецназу! А в танку я горіти не хочу». У нас чомусь усі вирішили, що танки отак ні сіло ні впало горять. А це не так.
Правда? А як же бути з історіями про військових, які згоріли в броні?
А я можу розказати купу історій, коли спеціально псували техніку, аби не йти в бій. І про ці випадки всі скромно мовчать.
Насправді в умілих руках танчик – це страшна зброя. І підбити його дуже важко. Двометровий профіль танка, та ще й в русі, вам не дасть можливості влучити в нього з того ж РПГ. Особливо якщо там не дурень якийсь сидить, а фахівець, який нормально подавляє вогневі засоби.
Це все доведено вже не один раз. Коли є комплексне застосування зброї, коли танкісти влучають у ціль, коли артилеристи можуть накрити вогнем, притиснути до землі і коли піхота може вийти та подавити – це ідеальна операція. Її можна провести без жодної втрати. Але це повинні бути навчені і мотивовані люди.
Мотивовані чим саме?
Це мають бути люди заряджені, люди з геном мисливця, які розуміють: «Я не мішень, я бачу ворога і я його завалю». У воїна не повинно бути жодних варіантів на тему «а може, я його просто налякаю», «а може, він втече кудись». Воїн розуміє, що проти нього стоїть рівнозначна бойова одиниця, яка в будь-яку мить може зробити з ним те саме. Тому там не місце будь-яким емоціям. Твоє завдання – завалити ворога. Інакше він завалить тебе. Хіба якщо він вже руки догори підняв, тоді не вбивай, а візьми його в полон. Це теж така бойова честь і повага до чувака, який воював до останнього патрона.
Як бути зі скаргами на те, що відбір у ЗСУ сьогодні не найефективніший?
А хто скаржиться? Я бачу, що зараз у механізованих і мотопіхотних частинах, бригадах починають створювати штурмові батальйони, роти. Іде накачка на зачистку, спеціалізація певна. Наскільки вона буде ефективна, це вже залежить від того, який командир буде. Бо особистість на війні багато вирішує. Відповідно навчений командир, із розумінням тактичних питань, дистанції своєї зброї і з навченим особовим складом, може вирішувати завдання ефективно.
Військові – це завжди окрема каста була. І не треба нікому зовні лізти і вчити їх, як воювати. Бо вони вже військові. І вони самі вже між собою вирішать, що було ефективно, а що – ні. Тому що на них є відповідальність.
Чому хтось вирішив, що, надивившись фільмів, може, сидячи на дивані, вчити військових, як їм завтра йти в атаку? Якщо ти такий класний, то йди у військкомат. Іди, зміни армію зсередини. Бо скільки вас таких сидять і розповідають, що знають, як поміняти армію. 200 тисяч людей, які вже за єдиним задумом працюють, а якийсь дурік із Facebook може навчити чогось іншого…
А оці плачі про те, що в нас погані командири, все погане?.. Є така категорія людей, яким із 2014 року все не так. А мені страшенно подобається, як сказав один журналіст на російському телебаченні: хоч би яка наша армія була – ви будете з нею воювати. Ось найвищий вияв національної свідомості – на російському телебаченні кацапу в обличчя таке заявити.
Ми класно воюємо. Якби ми хріново воювали – зараз би цього всього не було. Виявляється, ми можемо воювати ефективно навіть із тим, що в нас є сьогодні – за умови, що хочемо виконати поставлене завдання, хочемо чогось досягти і демонструємо хоч би елементарну мотивацію. Бо в українців ген воїна – у крові. Ми ж постійно потерпаємо то від тих, то від тих, через нашу землю оці всі орди ходять туди-сюди. Ми просто природжені диверсанти і розвідники, бо то ж треба було ще зуміти в лісі затихаритись нормально так…
Направду важко знайти ще одну націю, яка, як ми, постійно була б у війні. Якщо проаналізувати історію, якісь два десятки років минуть – і ми знову у війні. Це ось (до 2014 року. – Ред.) нам фортонуло якось, що ми аж 70 років не воювали. Хоча все одно українці у всіх війнах були присутні. Ми наче 70 років ні з ким не воюємо, а ці інтернаціональні батальйони і так далі ковбасяться по всьому світу, починаючи від В’єтнаму і закінчуючи якимось Афганістаном. І якщо придивитися, українців у цих батальйонах дуже багато.
Джерело: «Апостроф»
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
