«Моя робота — рятувати і це відкладається в душі», – чернігівський рятувальник Артем Лисенко

Артем із дитинства знав, що буде рятувальником. Ще у третьому класі йому подобались великі червоні машини. Але з роками це перетворилось на щось глибше — бажання бути потрібним. Бути там, де темно, гаряче і страшно. І не просто бути, а витягнути з цього когось живого.

«Наш обов’язок — це перш за все порятунок людей. Таке наше призначення. Ми віддані людям. А про себе вже думаємо потім», — говорить Артем.

Повномасштабне вторгнення він зустрів на службі. З перших днів — під обстрілами, під вибухами, серед диму та пилу. Перші два місяці — без перепочинку. Постійне гасіння пожеж, розбір завалів. Тоді страх не мав часу народжуватися.

«Загалом ми більше спеціалізуємося на гасінні пожеж. Але там, де потрібно, ми працюємо. І розбираємо завали, і витягуємо людей. Бо це головне — допомогти та врятувати. Не стояти осторонь. І тут я не один. Ми всі — команда».

Артем особливо пам’ятає 17 квітня. Тоді російська ракета влучила в цивільну будівлю в Чернігові. Восьмий поверх — зруйновано. Вони прибули одними з перших. Всередині — обвал. Люди опинились у пастці під землею.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За минулий тиждень на Чернігівщині горіли 83 гектари

«Ми працювали в підвалі. Там були потерпілі. І головне — тримати з ними зв’язок. Я три години розмовляв із людьми під завалами. Це важливо — щоб вони чули нас, щоб знали: ми тут. Щоб не втрачали свідомість. Я питав: як звати? чи дихаєш? де болить? Бо треба розуміти, за що можна брати, а за що — ні. І так, по цеглині. Повільно. Але ми їх дістали. Двох людей. І передали медикам».

Кожна секунда — важлива. Але поспіху тут не місце. «Працювати швидко не могли, проте я дуже задоволений результатом. Головне — врятувати».

Після таких днів вони з колегами обіймаються. Тиснуть руки. Дякують одне одному. Радіють, що врятували людей і зберегли свої життя. «Кажемо: молодець. Бо це важливо. Як і у кожній сім’ї».

Артем ніколи не думав покинути службу. Не було жодного дня, коли не хотілося йти на роботу. Навіть якщо втомлений, навіть якщо щось болить — йде.

«Бо тут класно. І я розумію, що не просто так знаходжусь у цьому світі. Моя робота — рятувати. І це відкладається в душі».

Рятувальник переконаний: «Якщо об’єднаємось — навколо горя, навколо допомоги, — тоді буде і підтримка, і перемога. Бо українці завжди були такими. Ділились куском хліба. І якщо такими залишимось — щось з того точно буде».

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Джерело: У ДСНС у Чернігівській області