Надія для «хвостиків»: як чернігівські зооволонтери рятують тварин, що залишились на вулиці через війну
Російська агресія – не привід забувати про людяність нам, українцям. В умовах постійних обстрілів та бойових дій бути Людиною – значить допомагати! А ще – розуміти величезну цінність будь-якого життя,хайнавітьмаленького, вусо-лапо-хвостого…
Ця історія – це вражаюча та щемна історія людяності, небайдужості та того, як це – бути відповідальними навіть за тих, кого приручав не ти.
Безпритульні тварини – хвостаті «заручники війни». Вони разом із мешканцями міста пережили обстріли та бомбардування, холод і голод перших місяців війни та облоги Чернігова… На щастя, є люди, готові подарувати надіютваринам, в яких війна забрала найголовніше – домівку та люблячу родину.
Допомогти безпритульним тваринам у Чернігові вирішили добродії із Goodacity, передавшизооволонтераммайже 1000 кілограмів собачого та 120 кілограмів котячого корму. «Кажуть, що у темні часи добре видно світлих людей… Це щира правда: нам пощастило познайомитися із дивовижними людьми, які щоденно піклуються про покинутих і безпритульних тварин, – зазначає волонтерка Goodacity Оксана. – Це люди, чия доброта та милосердя змінюють наш світ! І це не перебільшення: рятуючихоча б одну тварину, ви змінюєте для неї весь світ…»
Любові вистачає на всіх – навіть на те, аби тримати вдома сотню собак!
«Тваринам потрібна наша турбота і допомога! Вони ж віддячують нам своєю ласкою та відданістю», – переконана відома чернігівська зооволонтерка, голова ГО «Зоошанс» Марина Постол. Саме їй волонтери із простору добра Goodacity передали закуплений корм – вона, як ніхто інший, добре знає потреби та проблеми безпритульних тварин міста.
Марина – унікальна зооволонтерка, у якої вдома живе…майже сотня собак! «Попри те, що мені були завжди небайдужі проблеми вуличних тварин, не можу сказати, що я планувала, що триматиму вдома аж стільки чотирилапих, – сміється жінка. – Хотіла мати одну тваринку, якій віддавала б усю свою любов. Так і було спершу, дванадцять років тому, а тоді знайшла безпритульне цуценя і вирішила залишити ще й його у себе, потім до нього додалися ще і ще… Незчулася, як стала опікункою сотні собак і десятка кішок!Поміж моїх “хвостиків”багато собак-інвалідів або ж стареньких, котрі доживають віку, їх просто викидали на вулицю або хотіли приспати… Я ж подарувала їм шанс на життя! Коли мене запитують: «Як ти даєш усім їм раду, де береш сили і кошти на усе це?», я відповідаю: «Найважливіше, що мені вистачає любові!». Окрім своїх домашніх підопічних, я як голова громадської організації «Зоошанс» разом із нашими зооволонтерами опікуюся ще й багатьма безпритульними собаками і котами у Чернігові: вирішуємо питання стерилізації, вакцинації, пошуку господарів для безпритульних тварин».
Навіть під обстрілами, ризикуючи життям, Марина їздила і годувала безпритульних собак по Чернігову, турбувалася про поранених тварин, які постраждали під час вибухів.
«Тварин, які залишилися без домівки, у Чернігові нині дуже багато– хтось злякався вибухів і втік, хтось загубився під час евакуації, ще когось господарі не змогли чи не захотіли забрати, виїжджаючи із міста. Маю мрію – знайти родину для всіх вуличних пухнастиків. Допомога волонтерського руху в Україні, участь кожного небайдужого неймовірно надихають. Завдяки цьому ми маємо змогу врятувати значно більше!»
«Ми рятуємо їх, а вони – нас…»
Ще одна героїня нашої нинішньої історії – пані Надія, котра, попри поважний вік, щодня «сідлає» свою незамінну помічницю Сюзі(так жінка лагідно називає свій скутер Suzuki)і їздить годувати «хвостиків» по Чернігову та околицях.
«Мене тут уже кожна собака знає, – сміється жінка. – Щодня я їжджу, розвожу їм харчі, і, тільки зачувши шум мотору, вони відразу ж вибігають мені назустріч…
Навіть коли місто жорстоко обстрілювали, я намагалася вискочити погодувати котиків-песиків, подивитися, кому потрібна допомога… Двічі потрапляла під обстріл, пошкодило скутер, але тваринам допомагати не перестала, бо просто не можу інакше! – зазначає пані Надія. – Разом із тим, не вважаю, що роблю щось героїчне – допомагаю тваринкам ось уже 14 років, і за той час у мене з’явилося дуже багато друзів-волонтерів, людей із великим серцем, без допомоги яких я б не справилася! Вони усі – справжні герої!
Разом ми годуємо понад дві сотні песиків та котиків, варимо їм щодня по 7-8 відер каші. Щиро дякую благодійникам з Goodacity за корм для тваринок– тепер песики і котики точно не залишаться голодними! Коли погодую їх, побачу, що про них турбуються і інші, на душі стає трішки світліше… Навіть у чорні дні важливо бачити світло, залишатись людяними. Ми рятуємо тварин, а вони своїми вдячними очима запалюють світло у наших душах!…»
