Не визволення, а поновлення репресій і голоду: чернігівський історик – про День вигнання нацистів

На 28 жовтня в Україні традиційно припадає День визволення від нацистських і фашистських загарбників (Німеччина та основні її союзники – Угорщина, Італія, Румунія, Іспанія). Між тим, історики схильні вважати, що насправді це не було визволенням, а поновленням репресій, голоду, експлуатації – тільки вже радянським союзом.

Для радянського союзу подібні дати мали сакральне значення та неабияке ідеологічне підґрунтя. І багато років пропаганда створювала міфи про героїзм, нескореність і непереможність воїнів червоної армії (радянською армією вона почала називатися тільки з лютого 1947 року), які подарували омріяну свободу народам радянського союзу, а заодно і Східній та Центральній Європі. І це упродовж багатьох років гучно та помпезно святкували.

«Із 1991 року, після здобуття Україною незалежності, за інерцією в нашій країні традиція таких святкувань і 9 травня продовжувалася. Хоча робити це вже ніхто не змушував. Фактично відбувалося підтримання традиції міфотворення, однак науковці вже писали відповідні статті та влаштовували наукові конференції, під час яких називали речі своїми іменами. Озвучували колосальні цифри втрат від війни та репресій, які радянська влада проводила і під час воєнних дій. Але була певна прірва між баченням істориків і державною політикою в цьому питанні», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначає чернігівський історик Максим Блакитний.

Історик каже, що ігітлер, і сталін для України були окупантами. А мобілізація українців, яка відбувалася у 1941 році, а потім у 1943-44 роках, по суті, була мобілізацією безправних людей, яких кидали на забій за чужі інтереси.

«Після вигнання нацистсько-фашистських загарбників із території України відбувалася повторна окупація України іншою тоталітарною системою – радянською, яка насамперед асоціюється з Росією», – пояснює історик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заборгованість чернігівців за гарячу воду й тепло зменшилася

Після вигнання нацистських окупантів життя на Чернігівщині можна охарактеризувати як безпросвітне, злиденне й жебрацьке. Всі господарські турботи і важка праця на землі лягли на жіночі плечі, бо чоловіки були у війську, загинули або підірвали здоров’я.

«Також були роки неврожаю. У лісистій місцевості люди не вмирали з голоду лише завдяки дарам лісу – ягодам чи грибам, рятувала й риба, яку вдавалося виловити в річках чи озерах. Неабияким випробуванням була й присутність червоноармійців, які у вцілілих хатах могли ставати на постій і з’їдали всі запаси селян, вони особливо не переймалися проблемами місцевого люду. Особливо нелюдське ставлення було до тих українців, які були в окупації та пережили її», – розповідає Максим Блакитний.

Кілька років після Другої світової війни під час влаштування на роботу чи вступу до вишу треба було заповнювати анкету, де містилося запитання: «Находились ли вы или ваши родственники на оккупированной территории?». Від відповіді на це запитання почасти залежало, як складеться подальша доля.

«Людина, яка ствердно відповідала на це запитання, ніби отримувала тавро. Їй могли закрити шлях до вищої освіти чи якоїсь посади. Негласно це був ніби статус напівворога народу», – наголошує Максим Блакитний. 

Тож Україна і, зрозуміло, що й Чернігівщина, отримала особливу «вдячність» від сталіна і комуністично-тоталітарного режиму за те, що була учасником антигітлерівської коаліції, що українці воювали на фронтах, проливали кров, гинули та зробили суттєвий внесок у розгром нацизму.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко

Фото надані Максимом Блакитним