Інформацію про «нечисті» діяння прикордонників нам надала одна з чернігівок, яка за сімейними обставинами нещодавно відвідувала окупований півострів. Як нині живе Крим – читайте в нашій статті.
Пані Тетяна поїхала до родичів разом із сином. Для перетину адміністративного кордону знадобилися такі документи: закордонний паспорт, закордонний паспорт на дитину, а також нотаріально завірений письмовий дозвіл від батька дитини.
– Розповідали, якщо не було дозволу, то вночі наші прикордонники переводили дітей на той бік за 1000 гривень, або за 5 тисяч російських рублів.
За словами жінки, в Криму спостерігається занепад бізнесу, процвітають лише перевізники, які возять через адміністративний кордон пасажирів. Що стосується продуктів харчування – то в Криму немає ані українських харчів, ані кримських.
– Навіть морозиво везуть із Саратова чи Пітера. Тільки уявіть, скільки і чого там напхано, якщо воно змогло подолати таку відстань і в таку спеку! Загалом серед кримчан поширена думка, що росіяни пруть увесь непотріб до Криму.
Крім продуктових негараздів, у північному Криму є проблеми і з водопостачанням – вода в кранах солонкувата на смак. На турбазах воду дають погодинно – дві години вранці та дві години ввечері. Перекритий Північнокримський канал трохи підтікає, тож цівка води дістається содовому заводу – в с. Танковому є навіть дамба. Але якість води – низька, порушені всі санітарні норми.
Туристів у Криму не просто мало, їх немає. Ті, хто приїхав із Росії, кажуть, що наступного року навряд чи приїдуть – довго добиратися, а сервіс низький. Ліжко-місце коштує 200-700 рублів, залежно від якості, в Ялті – 3 500 рублів.
– Казали, що через те, що Путін помирився з Ердоганом, всі поїдуть до Туреччини. Та й відпочинок у Сочі значно насиченіший, бо там побудували олімпійське містечко, а ціни за житло нижчі за кримські. І доїхати простіше.
Ще один момент: до Росії тут телефонують із роумінгу. Оскільки санкції діють, то жоден оператор сюди йти не хоче. Що цікаво, кримчани поступово схиляються до думки, що українські часи не були такими вже й поганими.
– Люди тоді почувалися вільно, бізнес розвивався, а нині вони почуваються приниженими. Не можуть нікуди поїхати, перестали вірити телевізору. Наприклад, у Криму з телеекранів кажуть, що півострів відвідали 34 млн курортників! Де вони були – ніхто не знає. Щоправда, елемент пропаганди і досі є – кримчани вірять у те, що хоч і погано живуть, зате війни немає. Теленовини там без жодних поляризованих думок, є лише одна думка. Часті сюжети про Ямал, Волгу, тоді як про кримські проблеми говорять мало, а ось українські новини, навпаки, обговорюють часто. У Криму не працюють жодні державні сайти України, перевірити нічого не можна.
Історії з затриманими українськими диверсантами в Криму не повірили, бо імені вбитого ФСБшника ніхто не назвав. Про затримання кримськотатарського лідера Ільмі Умерова пані Тетяна теж дізналася лише в Чернігові.
Назад поверталася з проблемами – кримський кордон жінка пройшла без проблем, а от на українському – негаразди. Прикордонник не міг повірити, що в жінки немає російського паспорта.
– Майже півгодини він обдивлявся мою сумку! «У вас кримська прописка. Де ваш російський паспорт?». Кажу, що нема і ніколи не було! Він: «Такого бути не може!». І нові запитання: «А де ви працюєте? Маєте з собою робочі посвідчення? Де живете в Чернігові?». Потім причепився до сина: «А де ти вчишся?», «Куди вступатимеш?». Коли приїхали додому, син мені сказав: «Мамо, ми більше туди не поїдемо! Я не хочу…»
