Вчора, 18 вересня, у Львові помер відомий український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990–94), Заслужений працівник культури України Роман Іваничук.
Президент Петро Порошенко висловив співчуття рідним та близьким письменника.
«З глибоким сумом зустрів звістку про смерть Романа Івановича. Своєю плідною літературною діяльністю він зробив визначний внесок у формування національної пам’яті та духовне відродження України. Його твори, пройняті любов’ю до рідної землі та народу, назавжди залишаться окрасою вітчизняної культури. Схиляю голову в глибокій скорботі і сумую разом з усім українським народом», — зазначив Петро Порошенко.
Поховають Романа Іваничука на Личаківському кладовищі.
Довідка
Роман Іваничук – народився 27 травня 1929 р. у с. Трач, тепер Косівського району Івано-Франківської області. У 1954р. у студентському альманасі Львівського університету, де він навчався, опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.
У 1957 р. Іваничук закінчив філологічний факультет Львівського державного університету, працював викладачем мови й літератури. Протягом 1963–1990 pp. письменник працював у редакції журналу «Жовтень». З 1990 р. завідував відділом прози журналу «Дзвін». Цього ж року був обраний народним депутатом УРСР.
Роман Іваничук є автором збірок новел «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві–1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975), трилогії «Край битого шляху» (1964), повістей «Місто» (1977) і «Сьоме небо» (1985). Наприкінці 60-х pp. письменник звернувся до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання: роман «Мальви» (1968), «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Шрами на скалі» (1987).
За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка; у 1985р. за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір» – Державну премію УРСР ім. Т. Т. Шевченка. У 90-х pp. письменник збагатив українську літературу новими творами: «Бо війна – війною…» (1991), «Орда» (1992), «Ренегат» та «Євангеліє від Томи», написав автобіографічний твір «Благослови, душе моя, Господа…» (1993), в якому розповів про своє життя.
Заглиблення в історичне минуле свого народу, спільні події й герої, символічні образи, провідні ідеї, передовсім, найголовніша – ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини об’єднують усі романи Романа Іваничука в один цикл, в один великий роман про рідну історію.
Людина в його творах духовно пов’язана з тим часом, в якому вона живе, пронизана його плином, і він зумовлює її поведінку і її мету. Саме через випробування в досягненні цієї мети людина й розкривається в творах Романа Іваничука.
