Пожовкла тканина і невеличкі дірочки між червоними вишитими квітами – це єдині недоліки рушника, якому понад 150 років. Він живе у селищі Макошине Менського району і колись давно чаклувала над ним червоними і чорними нитками місцева вишивальниця, яка вже давно померла – Євгенія Підлипська.
«Ми його випрали, випрасували, він хоч і старенький, з протертими дірочками, проте наскільки дорогий цей рушник нашому серцю, — розповідає Наталія Колесник, голова Макошинської районної благодійної організації «Нащадки Аратти».
Нині ця реліквія зберігається у фондах невеличкого музею благодійної організації «Нащадки Аратти». Опікуються нею представниці організації, теж вишивальниці. На купальське свято під час святкування дня селища, представниці організації виставили давній експонат лише на кілька годин, аби макошинці змогли помилуватися красою давньої вишивки.
«Стільки людей до нас підходить, всі хочуть доторкнутися, помацати тканину, перевірити, чи дійсно він давній. Зверніть увагу, що квіти на рушнику наче вчора вишиті – вони не вигоріли і не зіпсувалися», — розповідає Наталія Іванівна.
До речі, на виставці презентували і сучасні рушники, які вишивали макошинські майстрині, представниці благодійної організації. За словами Наталії Колесник, вишивальниці мріють, аби всі українські дівчата відроджували колись улюблене захоплення мам та бабусь – вишивання.
«Ми хочемо, щоб молодь дивилася і вчилася у ас, поки ми живі і можемо навчити гарно вишивати», — жартує Наталія Колесник.
Додамо, що Макошинській районній благодійній організації «Нащадки Аратти» вже майже 14 років. До неї входить понад сотня малозахищених родин селища Макошине, а також сусідніх сіл.
