Календарної весни вже дочекалися. І погода за вікном теж радує око. Тож селяни й дачники незчуються, як весняна пора покличе на городи та присадибні ділянки. Причому в багатьох пенсіонерів є фішка: встигнути підлікуватися восени й взимку, аби оновленими і сповненими сил й енергії, звісно, наскільки це можливо, попрямувати на свої грядки…
Безперечно, багатьох пенсіонерів до праці на землі змушує саме життя. Бо, виростивши свої бурячок чи морквинку, можна зекономити копійчину. Адже пенсії в більшості простих людей, попри стаж та інші чинники, – смішні. Щоправда, це той сміх, який зазвичай пробивається крізь сльози. І така ситуація насправді ганебна і принизлива. Та наразі трішки не про це, а про економію.
Тож окрім забезпечення себе овочами на зиму, багато бабусь і дідусів думають ще й про дітей з онуками. Адже задля кого ще жити та й як не допомогти найріднішим людям. І дарма, що онучку чи онучці вже під 30 чи 40! Ну, не складається у них із роботою, бо всі керівні посади в державі вже зайняті. А йти опановувати робітничу спеціальність чи навчатися чогось нового особливого бажання немає. Та й для бабусь онуки – завжди маленькі, хоч скільки б років їм виповнилося.
Тож непоодинокі випадки, коли пенсіонери віддають останні копійки дітям чи онукам, а самі сидять на хлібі, воді, картоплі і вже згаданих буряках. А діти натомість обідають у піцеріях, роз’їжджають на таксі і, як в анекдоті, навідуються до бабусі з дідусем строго за графіком – у день пенсії. І це, на жаль, типова ситуація. З’ясовувати, з чиєї вини так стається, теж поки не будемо.
Краще повернімося до теми городів. Сільські жінки взагалі не уявляють життя без них. Бо землю обробляли їхні батьки, діди й прадіди, словом, усі родичі. Тож інший життєвий сценарій сільським пенсіонеркам уявити неможливо. Бо фразу «люди сміятимуться, що город заростає» від своїх бабусь чув у житті мало не кожен із нас. Тож пенсіонерки задля схвальної сусідської думки (бо в селах багато хто й донині зважає на те, що люди скажуть) готові стояти у характерних позах на городах від ранку й до вечора. Ось тільки біда – здоров’я і роки вже не ті. Тож нерідко прагнення, аби грядки були чистіші, ніж у сусідки, завершується інсультом чи паралічем. Погодьтеся, з такими діагнозами вже не до огірків із буряками.
Із городами пов’язані й інші історії. Приміром, багато пенсіонерів уже погоджуються, що праця на ділянках приносить доволі сумнівну економію для сімейного бюджету. Бо насіння, добрива, оранка, обробіток культур, а потім транспортування врожаю до місця зберігання обходиться в пристойну копійчинку. Проте на таку ситуацію в пенсіонерів є контраргумент: «зате своє, безпечне, без надлишку хімії». Не погодитися з цим важко. Але ж здоров’я, витрачене під час обробітку грядок, узагалі безцінне. А от ліки, які доведеться купити для відновлення втрачених сил, ціну мають. Причому не маленьку. Тож цю цифру можна сміло приплюсовувати до городніх витрат. І насправді, аби забезпечити сім’ю навіть екологічно чистими овочами, не треба саджати гектари грядок. Бо часто-густо навесні в багатьох виникає ще одна проблема: куди подіти торішній врожай або хто допоміг би витягнути з погреба надлишок картоплі та винести на смітник.
Тож у багатьох виникло питання: то що ж робити, взагалі не показувати носа на ділянки? Аж ніяк! Багато лікарів стверджують, що помірна активність, до того ж на свіжому повітрі, корисна. Але будь-яку справу треба виконувати з розумом, а не пектись у 30-градусну спеку на грядці разом із городиною.
Тож насолоджуйтесь весняним теплом, працюйте в міру і будьте здорові!
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
