За день – грудень. Початок зими і кінець року. А це святкова метушня, Новий рік і Різдво, веселощі – з одного боку і підбиття підсумків – з іншого. Можливо, грудень ще зможе нас здивувати, але загалом говорити про те, чим запам’яталися попередні 11 місяців, уже можна.
Безперечно, 2018-й увійде в історію держави, адже саме цього року Україні надали безвіз і вперше за роки незалежності було введено воєнний стан. А от чим цей рік запам’ятався для кожного особисто, редакція ЧЕline поцікавилася в користувачів Facebook.
Тетяна Романова:
Запам’ятався незабутніми враженнями від моїх подорожей різними країнами, я цього року відвідала шість нових країн, це для мене було дуже корисно і важливо. Запам’ятався тим досвідом, що я здобула, спілкуючись із неймовірним людьми з різних країн, міст.
Сєргєй Карась:
Рік запам’ятався не надто вдалою боротьбою за повернення власного імені, потраплянням до еліти українського волейболу та футболу чернігівських «Університет-ШВСМ» і «Десна», «смертю» футбольної «Легенда-ШВСМ», і, звісно, введенням воєнного стану, про який, хоч він уже й почався, ми ще де-факто нічого не знаємо…
Юлія Плахотна:
Для мене це був рік очікувань – чекала, коли закінчиться АТО, чекала, коли менша донька піде до садка, хвилювалася; чекала нової роботи.
Багато в чому це виявився добрий рік, а деяких речей усе ще чекаю. Але переважно це все-таки постійна тривога за майбутнє країни, родини, дітей.
Сергій Петрикей:
Із хорошого – це успішні виступи наших наших вихованців на змаганнях різного рівня.
Але переважно це все-таки постійна тривога за майбутнє країни, родини, дітей.
Олена Сердюк-Печорна:
Запам’ятався пошуками себе нової та спробою увійти в одну й ту саму річку двічі.
Здається, глибоко під водою світ стає виразнішим.
В’ячеслав Фролов:
Холодним лютим місяцем в АТО, чарівною весною, влітку бачив Харків рано-вранці, коли ще він спить і від цього ще гарніший. На початку осені я плавав у Дніпрі і рибалив.
А потім було багато щастя та радості, коли повернувся додому і прокидаюсь досі у рідних стінах.
Наразі до мене їде мій собака. Щастя – в дрібницях, які гріють душу.
Михайло Жирохов:
Цей рік, який ще не завершився, запам’ятався мені дуже великими змінами. Насамперед у професійній сфері. Я отримав значно більше можливостей для реалізації себе в професії і вже почав одразу кілька масштабних проектів, зокрема і в сфері краєзнавства, історії Чернігівщини.
Видав за рік одразу дві книги про війну на Донбасі – про танкові війська і битву навколо Саур-Могили. Не дуже великими накладами, але навіть це в наших умовах, коли інтерес до читання падає, – величезне досягнення. Обидва видання отримали хороші відгуки. Тож роботу в цьому напрямі теж продовжую. Більш щільно почав працювати з місцевими ЗМІ – як друкованими, так і радіо, і телебачення. Зокрема і з вашим виданням.
На жаль, рік не став проривним для ситуації на рідному для мене Донбасі. Там триває позиційна війна, продовжують гинути наші воїни, й уродженці Чернігівщини зокрема. Наразі контури нашої перемоги не проглядаються, що для мене особисто дуже сумно.
А так – важко, але впевнено відбуваються реформи в нашій країні. Стрімко змінюється і Чернігів – за останні чотири роки я, наприклад, добре бачу, як місто стало кращим, комфортнішим.
Загалом із великим оптимізмом дивлюся в майбутнє – є великі плани, є бажання і можливості.
Ярослав Тарасенко:
Рік, що минає, запам’ятався мені аномально великими соціальними потрясіннями, розладом у країні…
Нічого доброго…
Людмила Заліська:
Із хорошого – цього року найменший онук пішов до першого класу. Також запам’яталися гостини в брата, на жаль, ми не часто бачимось. Тож наспілкувалися, гуляли містом, відпочила.
А з поганого – зубожіння людей.
Ціни у магазинах і тарифи просто неможливо порівняти з пенсіями в країні. Люди виживають.
