Старий Любеч мав власне неповторне обличчя. На початку ХХ століття він був мальовничим містечком із населенням близько 3,7 тис. чоловік і досить розвинутою, як на той час, соціальною інфраструктурою: волосним правлінням, трьома початковими школами, лікарською амбулаторією, богадільнею, поштово-телеграфною станцією, паромною переправою і пристанню на Дніпрі.
Крім землеробства і тваринництва, місцеві мешканці залюбки займалися садівництвом і городництвом, рибальством, лісовими промислами й торгівлею. У містечку діяли численні крамнички, розташовані здебільшого на Базарній площі, де щопонеділка відбувалися торги й чотири рази на рік – ярмарки.
Окрасою Любеча були сім церков, споруджених протягом ХУІІІ-ХІХ ст., з яких на сьогодні збереглася лише одна – Преображенська. Місцеві мешканці шанували пам’ять уродженця Любеча св. Антонія Печерського, з яким за традицією пов’язували так звані Ближню і Дальню печери, вклонялися чудодійним іконам Любецької Божої Матері.
Мав Любеч і свого літописця – історика і громадсько-політичного діяча графа Г.О. Милорадовича (1839 – 1905), якому належали ошатна садиба в центрі містечка й велика економія на його околиці з винокурнею, паровими млином і молотаркою та фруктовим садом.
Упродовж усього життя він плідно вивчав і популяризував місцеві старожитності. Нарис Г.О. Милорадовича з історії Любеча протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття витримав шість видань.
Саме в останньому з них, що під назвою «Любеч и его святыня» побачило світ у Санкт-Петербурзі в 1905 році, було вміщено більшу частину репродукованих світлин, які дозволяють немовби відсторонити запону часу й потрапити до старого Любеча.
Джерело: Музейний комплекс «Древній Любеч»
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
