Найвіддаленішою та найпівнічнішою територією Чернігівщини і тодішньої Української козацької держави-Гетьманщини був Стародубський козацький полк. Це давня частина колишнього Чернігівського князівства, що історично завжди була українською. На жаль, трохи більше століття тому в буквальному сенсі нахабно вкрадена більшовицькою росією і зараз перебуває у складі Брянської області російської федерації. Стародубський полк дав Гетьманщині значну кількість представників козацької старшини, що внесли відчутний вклад ужиття тодішньої України. Про нього сьогодні і поговоримо.
В глибину століть
Як ми вже зазначали вище, Стародубщина має давню історію, що сягає корінням у часи Київської Русі. Літописна згадка про сам Стародуб вперше фіксується під 1096 роком, пізніше він стає центром удільного князівства у складі Чернігівської землі. Після монгольського погрому у 1239 році ця територія поступово відновлюється і станом на середину XIV століття переходить під владу Великого князівства Литовського.
На межі XV-XVI століть порубіжна територія Стародубщини, як власне і самої Чернігово-Сіверщини, стала ареною боротьби між Литвою та Московською державою, і в результаті кількох воєн була загарбана останньою. Після цього уСтародубі було ліквідоване удільне князівство, і він разом з низкою сусідніх міст стали прикордонними московськими фортецями.
З 1618 року Стародуб, як і вся територія Чернігово-Сіверщини, переходить під владу Речі Посполитої в результаті успішної для неї військової кампанії проти Московії. Ці події несли для Стародубу позитив, оскільки дозволили захистити права міщан, до цього абсолютно безправних під владою московського царя. У 1620 році король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза надав Стародубу Магдебурзьке право, а також герб, на якому зображений старий дуб з орлиним гніздом. У цей час Польща використовувала укріплення міста для прикриття своїх земель від нападів з боку Московського царства. Саме на початку ХVІІ століття Стародуб стає великим торговим пунктом між польськими, українськими, литовськими і московськими містами з двома великими щорічними ярмарками.
В той же час територія Стародубщини активно колонізується, тут з’являються значні земельні володіння польських магнатів. Найбільш великими з них, за свідченням історика О. М. Лазаревського, були Миколай Абрамович та Олександр П’ясочинський. Першому належав Мглин та навколишні села, другому – Погар, Новгород-Сіверський та Глухів з навколишніми селами, відновленими та заселеними самим П’ясочинським.
Заснування полку
Історія Стародубського козацького полку починається не одразу. У 1648 році загони козаків та повсталих селянза наказом гетьмана Богдана Хмельницького перейшли на лівобережну сторону Дніпра та почали звільняти її від польської влади. Протягом червня-липня 1648 року повстанські загони здобули Новгород-Сіверський,Стародуб та Почеп, попутно виганяючи з краю польських урядовців та представників шляхти. За твердженням О. М. Лазаревського, здобути Стародуб допоміг козакам місцевий житель Павло Молявка, який впустив їх до міської фортеці – за це гетьман Хмельницький начебто передав йому у володіння село Яцковичі.
Втім, присутність козацького війська на території Стародубщини не була постійною, оскільки вже наприкінці липня 1648 року, готуючись до нових битв з поляками, Хмельницький наказав загонам повсталих покинути лівобережну частину України та приєднатися до його основних сил. Цим доволі швидко скористалися поляки, оскільки вже у першій половині 1649 року вони знову контролювали Новгород-Сіверський, Стародуб, Погар та Почеп. Остаточно їх витіснено звідси тільки у 1651 році, коли після обмеження козацького реєстру за Білоцерківською угодою ці території почали масово заселятися покозаченими селянами та козаками, виключеними з реєстру.
Першими тимчасовими адміністративно-військовими утвореннями на цій території були Почепська сотня (на межі 1648-1649 років) та Новгород-Сіверський полк. Втім, вони існували недовго. В основному територія Стародубщини належала до юрисдикції Чернігівського та Ніжинського козацьких полків. Починаючи з 1654 року вона мала автономний статус у складі Ніжинського полку, її очолював наказний полковник.
Сам Стародубський полк як окрема адміністративно-територіальна одиниця з’являється у 1663 році. Його виділив зі складу Ніжинського гетьман Іван Брюховецький, намагаючись таким чином максимально ослабити саме Ніжинський, яким керував один із його найбільш ненависних політичних опонентів Васюта Золотаренко.Першопочатково новоутворений полк налічував 8 сотень (Мглинську, Новгородську, Погарську, дві Почепські, Стародубську, Топальську та Шептаківську).
Зміни структури
Як надалі мінялася сотенна структура Стародубського полку прослідковує В. М. Заруба. Отже, після падіння Брюховецького у 1668 році гетьман Петро Дорошенко створив тимчасовий Новгород-Сіверський полк, включивши до нього ряд сотень Чернігівського та Стародубського полків. Але вже через рік новий лівобережний гетьман Дем’ян Ігнатович (Многогрішний) скасував це рішення.
У 1672 році Стародубський полк налічував 9 сотень (додалася Бакланська), у якості полковника фігурував Петро Рославець. Надалі до структури додавалися нові сотні: 1711 – Новоміська, 1740 – 2-га Стародубська, 1748 – Поповогірська (скасована у 1750 році). На час ліквідації полково-сотенного козацького устрою у 1782 році Катериною II, Стародубський полк складався із 11 сотень, які увійшли до складу новоствореного Новгород-Сіверського намісництва.
Скільки сотень було загалом
За весь час існування Стародубського полку (1663-1782) до його складу входили 12 сотень: Бакланська(1672-1782), Мглинська (1663-1782), Новгородська (1663-1668; 1669-1782), Новоміська (1711-1782), Погарська (1663-1782), Поповогірська(1748-1750), 1-ша Почепська (1663-1782), 2-га Почепська (1748-1782), Стародубська полкова (1663-1782), 2-гаСтародубська (1750-1782), Топальська (1663-1782), Шептаківська (1663-1782).
Сотенними центрами полку були у різний час:Баклан (Бакляни), Мглин, Нове Місто, Новгород-Сіверський, Погар, Попова Гора, Почеп, Стародуб, Топаль (Велика Топаль), Шептаки. Полковим містом завжди бувСтародуб.
Старшина Стародубськогополку
Стародубський полк дав козацькій державі одного гетьмана – Івана Скоропадського. Відомими також були і стародубські полковники: Миклашевські, Журавки, Петро Рославець, Григорій Коровка-Вольський. Серед представників сотенної старшини відзначимо поважні родини Гудовичів, Судієнків, Рубців, Немировичів-Данченків, Галецьких, Косачів, Єсимонтовських.
Стародубські полковники
У період автономії Стародубщини у складі Ніжинського полку наказними стародубськими полковниками були: Панас Єремієнко (1654), ТимішОникієнко (1655), Михайло Рубець (1656), Іван Гуляницький (1657), Яків Обуйноженко (1657), Петро Рославець (1660-1663).
За час існування Стародубського козацького полку як окремої одиниці (1663-1782) стародубськими полковниками були:
1) Петро Рославець(1663; 1668-1672; 1672-1676);
2) Іван Плотник (Терник) (1663-1665);
3) Лесько Острянин (1665-1666);
4) Михайло Небаба (1666-1667);
5) Сава Шумейко (1672);
6) Тимофій Журавка (1676-1678; 1687-1689);
7) Федір Мовчан (1678);
8) Григорій Коровка-Вольський (1678-1680);
9) Семен Самойлович (1680-1685);
10) Яків Самойлович(1685-1687);
11) Михайло Миклашевський (1689-1706);
12) Іван Скоропадський(1706-1708);
13) Лук’янЖуравка (1709-1719);
14) Іван Кокошкін (1723-1724);
15) Ілля Пашков(1724-1728);
16) Семен Галецький, Опанас Єсимонтовський, Степан Максимович (1728-1730);
17) Олександр Дуров (1730-1734);
18) АфанасійРадищев (1734-1741);
19) Федір Максимович (1741-1756);
20) Яким Борсук (1757-1759);
21) Олександр Дублянський, Петро Миклашевський (1759-1761);
22) Степан Карнович (1762);
23) Юрій Хованський (1763-1767);
24) Михайло Миклашевський (1767-1778);
25) Яків Завадовський (1778-1782).
Як бачимо, у XVIII столітті поширилася практика призначення стародубських полковників з числа етнічних росіян: Іван Кокошкін, Ілля Пашков, Олександр Дуров, Афанасій Радищев. Цьому сприяла близькість території полку до власне російських земель, насиченість її російськими військами. Характерною особливістю Стародубського полку було й колегіальне управління ним, що функціонувало двічі: у 1728-1730 та 1759-1761 роках. Проте, незважаючи на часте керівництвом полком чужинців, активне переселення російського старообрядницького елементу, позиції української козацької старшини на території Стародубщини залишалися доволі сильними протягом тривалого проміжку часу. Саме цей край у другій половині XVIII століття був своєрідним форпостом українського патріотизму та автономізму проти політики імператорського уряду по знищенню залишків автономного ладу України. До прикладу, вихідцями зі Стародубщини були автор «Літопису Самовидця» Роман Ракушка-Романовськийта письменник-полеміст, автор гучного політичного памфлету «Розмова Великоросії з Малоросією» (1762) Семен Дівович.
Після ліквідації полково-сотенного устрою у 1782 році Катериною IIтериторію Стародубського полку передано до складу Новгород-Сіверськогонамісництва, а сам Стародуб замість полкового центру став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а від 1802 року – Чернігівської губернії.
Андрій Подвербний
Обкладинка згенерована за допомогою ШІ
