Фотодокументи про Чернігівщину сторічної давнини, що відклалися у фондах Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву, різноманітні за тематикою.
На одній із світлин – кам’яна баба на Дідовій горі біля озера Тростянець, що на Прилуччині (1929 р.).
Інші фотографії зафіксували загальний вигляд будинку на площі у селі Батурин (1927–1928 рр.)
колективне боронування селянських полів у Прилуцькому окрузі (1928 р.)
обробку тютюну, який вирощували в ті часи (1928 р.)
хор Воскресенської церкви села Батурин у день світлого Воскресіння Христового (1927 р.).
Але з-поміж усіх документів, що відображають життя Чернігівщини у 20-х роках минулого століття, вирізняється фото огірково-засолювального пункту Ніжинського господарського союзу (1926–1927 рр.).
Без короткого коментаря не обійтися, адже йдеться не лише про цікавий історичний факт, а й про візитівку цього мальовничого краю. Хто ще не чув про справжній шедевр селекції – ніжинські огірки! Ще у 1850 році тамтешній міщанин Яресько спробував засолити їх і продати. Достеменно не відомо, чому справа не пішла. Та невдовзі нею зацікавилися місцеві дрібні підприємці Гольденберги, які не лише розгорнули й налагодили промислове виробництво овочів, а й примудрилися поставляти їх у…56 країн світу. Після більшовицького перевороту 1917 року Гольденберги змушені були виїхати за кордон, їхній завод розорили. Слава про ніжинський огірок почала згасати. Відродження розпочалося років за десять. Тоді ж невідомий фотограф і упіймав робочий момент на засолювальному пункті у Ніжині.
Джерело: Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
