Теорія людини
Людина істота індивідуальна оскільки вона завжди першочергово дбає про себе та свою сім’ю. Індивідуальність людини закладена на рівні інстинктів і не може бути змінена культурними надбудовами.
Спільна з іншими людьми діяльність дозволяє реалізовувати непосильні окремим людям завдання та забезпечує вищу ефективність діяльності. Суспільна діяльність людини є лише інструментом для кращого задоволення індивідуальних потреб і жодним чином не перетворює людину в суспільну істоту.
Класифікація людського виду як Homo sapiens занадто узагальнена для опису властивостей людини. Людина, це лише здатна до розумової діяльності істота. В процесі використання здатності до розумової діяльності створюється, накопичується й передається від покоління до покоління продукт розумової діяльності – розумність, котра і є головним показником розвитку як окремої людини, так і людських спільнот.
Суспільна теорія
Суспільні взаємовідносини є найбільш узагальненим показником рівня розвитку спільноти. В свою чергу, рівень розвитку спільноти є показником ефективності її діяльності, що нерозривно пов’язано з рівнем життя.
Існує два основних типи суспільного об’єднання – навколо вождя і навколо спільних цінностей та інтересів. Це якісно різні типи суспільного об’єднання. Якісно різні означає як те, що вони мають різну основу, так і те, що більш високий рівень суспільних взаємовідношень не може бути досягнутий лінійним розвитком попереднього.
Вождистське управління
Даний тип суспільної організації має єдину позитивну якість – він неймовірно простий. Це робить його доступним для використання не лише первісними людськими спільнотами, а навіть тваринними зграями. Головною якістю вождя (вожака в тваринних зграях) є здатність підкорити волю спільноти своїй волі. Розумність вождя є бажаною, але дуже вторинною якістю, до розвитку котрої, зазвичай, справа не доходить. А от розумність спільноти в царині управлінських рішень є категорично небажаною оскільки знижує ефективність вождистського керування.
Недоліком вождистського управління є те, що по мірі розвитку спільнот його ефективність падає. Якщо у вовчій зграї вожак не здатен з’їсти суттєву частину впольованого, то вождистське управління в сучасному світі цілком в змозі привласнити належне навіть майбутнім поколінням, а система контролю та примусу нічого не залишає для розвитку творчих та виробничих сил.
Таким чином ефективність вождистського управління падає по мірі розвитку людства і, при певному рівні, недоліки суспільного управління урівноважують позитиви від спільного ведення справ. Таким чином розвиток при вождистському управлінні спочатку знижується до стагнації, а потім набуває від’ємних значень, тобто, сповзає в зону руйнації.
Демократичне управління
З певного рівня розвитку членів спільноти стає можливим суспільне об’єднання на основі спільних цінностей та інтересів сформульованих в законах. При цьому зникає неймовірна кількість притаманних вождистському управлінню недоліків. Найперше, закони, на відміну від вождів, не мають власних інтересів. По друге, для них всі члени спільноти рівні. По третє, накопичена розумність, котра є основою демократії, дозволяє розподіляти національний продукт найбільш корисним для довготривалого розвитку способом.
Перераховувати позитиви демократичного управління можна довго, втім, як і захоплюватися тим рівнем життя, котрий воно забезпечує. Можна навіть проголосити, приміром в Конституції, що ми демократична країна. Але від цього нічого не зміниться. Так само нічого не зміниться, як в житті туземців, котрі, замість розвитку до сучасного рівня, будують муляжі аеродромів з літаками.
Про повернення на шлях розвитку
Поставимо собі питання – кому легше почати опановувати сучасний рівень, людині, котра реально сприймає світ, чи зомбованій мракобіссям? Питання риторичне.
Російська імперія, котра тримала в собі й Україну, була недосконала але реалістична. Пан називався паном і жив в палаці, злидень називався злиднем і жив в халупі. Реалістичність була тим ґрунтом, котрий дозволяв розвиток, князівства трансформувалися в монархію, потім конституційну монархію і, нарешті, була проголошена республіка. В подальшому країни, на котрі століття тому розпадалася імперія, мали всі можливості стати цивілізованими і успішно жити.
1917 року сталася розумова катастрофа – інтелектуальні нулі розпочали процес фізичного винищення носіїв розумності. Через вкрай неякісну світоглядну підготовку людей до життя панівною тоді Російською православною церквою безумство перемогло і опустило людей практично до від’ємного рівня розумності. Цілком закономірно суспільні взаємовідношення опустилися до самознищення суспільства в умовах примітивного вождізму.
Але найгірше те, що вождізм почав створювати муляжі демократії, начебто законодавчих, виконавчих, судових та інших структур. Ось і тепер ці всі інституції в нас начебто і є, але замість розвитку зумовлюють лише руйнацію.
Що робити, як повернутися на шлях розвитку? Найперше, потрібно дуже чітко усвідомити, що сьогоднішня суспільно-політична система України є пародією на систему демократії і нічого іншого окрім біди українцям принести не може. Другим кроком має стати творення основи сучасного суспільного устрою, а саме освітнього розвитку населення до рівня громадян. Якщо це зробити, то громадяни зможуть утворити сучасного рівня суспільство та відповідну йому державу й перейти до успішного життя.
Питанням переходу України до сучасного цивілізаційного рівня розвитку і будуть присвячені наступні дописи.
