Торфобрикетна опора: Ірванцівський завод гарантує успішну децентралізацію
Ірванцівський торфобрикетний завод, що в Семенівському районі, розпочав новий видобувний сезон. Уже нині 12 одиниць техніки підприємства працюють на виробничих ділянках.
Загалом семенівські торфовики налаштовані оптимістично, адже, зокрема, минулий рік вдалось завершити з прибутками, здійснити необхідні відрахування до місцевого бюджету, збільшити обсяги виробництва та знайти нових партнерів для збуту готової продукції.
Більше про це – в інтерв’ю Миколою Степчуком.
— Миколо Степановичу, ваш завод за понад 45 років роботи жодного разу не зупинявся, навіть у складні часи. Їх переживаємо і нині. Проте торік вдалося попрацювати, як кажуть, «із плюсом».
— Так, минулий рік ми закінчили значно краще, ніж позаторішній, спрацювали без збитків. Навіть прибуток певний отримали, сплативши 638 тисяч до місцевого бюджету і 1 мільйон 700 тисяч гривень єдиного податку. Працювали повний робочий тиждень. Зарплату виплачуємо своєчасно.
— А чи збільшилась, порівняно з попередніми роками, кількість партнерів, яких цікавить ваша продукція?
— Звісно. Але здебільшого вони з інших областей – Вінницька, Полтавська, Сумська, Дніпропетровська, Одеська. Торфобрикет переважно беруть, а ще торф для пиловидного спалювання. Порівняно з 2014 роком, реалізація збільшилась і на цей вид палива: приблизно торфу і торф’яного пилу десь відсотків на 10 більше випущено, ніж у 2014 році.
— А як щодо нашої області? Є пропозиції?
— На жаль, реалізація по Чернігівщині не збільшилась.
— Яку кількість продукції за добу нині виробляє підприємство?
— Зараз ми виготовляємо, на жаль, не дуже багато – десь близько 80 тонн готової продукції за добу. Але якщо взяти за перший квартал, то, порівняно з 2015 роком, випустили та реалізували десь удвічі більше брикетів.
— Брикет для чого найчастіше купують?
— Більше беруть для переведених на тверде паливо котелень. Це, скажімо, комунальні підприємства і такі бюджетні установи, як лікарні, дитсадки, загальноосвітні навчальні заклади.
— Ось ви кажете, що торік спрацювали з прибутком і нинішній рік розпочали непогано. Чи вдалося за рахунок заробленого здійснити бодай якусь модернізацію, можливо, закупити нове обладнання?
— На жаль, на модернізацію у нас грошей бракує. Але, скажімо, матеріали для поточних ремонтів закупити змогли. Також власними силами відремонтували торфовидобувну техніку, брикетний цех. Помаленьку працюємо.
— Зараз дуже багато говорять про децентралізацію. Чи зможе вона, на вашу думку, не лише, як кажуть, підприємство на плаву утримати, а й дати йому поштовх до розвитку?
— Безперечно. Ми неодноразово ставили питання щодо надання нашій філії статусу юридичної особи. Щоб ми були самостійним суб’єктом господарювання, щоб були відокремлені від державного підприємства «Чернігівторф», яке нас аж ніяк не підтримує у фінансовому плані. Навпаки, нам навіть свого часу доводилось платити борги, які були на Смолинському торфобрикетному заводі. Адже ми, як я вже раніше згадував, лише філія, й обидва наші підприємства належать до однієї системи. Ми хотіли б безпосередньо підпорядковуватись державному концерну «Укрторф» або профільному міністерству. Адже в нас повністю закінчений цикл виробництва. Від цього і підприємство виграло б, і місцевий бюджет, бо ми мали б можливість більше заробляти, а відтак, більше податків залишалося б саме на нашій території.
Довідка.
Ірванцівський торфозавод – одне з п’яти працюючих підприємств галузі в Україні. Розташований у селищі Кути Семенівського району, неподалік райцентру. Створений у 1970-му як філія Державного підприємства «Чернігівторф». Займається виробництвом торфобрикету, торфу і торф’яного ґрунту. Видобуток сировини відбувається на ділянках площею 70 га. Нині на підприємстві працюють приблизно 100 осіб. Середня заробітна плата по підприємству становить 4 тисячі гривень.