Прізвище «Кокотюха» стало своєрідним брендом, насамперед сучасної літератури, а ще журналістики, кінематографа і блогосфери.
Він за фахом журналіст, а в реаліях — письменник, сценарист і оглядач. Творить і одночасно відстежує актуальні суспільно-політичні процеси.
Його думки завжди влучні, подані під незвичним кутом і часто розвінчують багато міфів.
Андрію, активна промоція стрічки «Червоний» залишає час на написання нових творів?
Ні, кіно взагалі не залишає часу на літературну працю. В мене 63 книги, більше все одно ні в кого нема і скоро не буде. Тому надалі книжок виходитиме менше.
Ви періодично даєте оцінки суспільним подіям і явищам. Це бажання змінити життя пересічного українця?
Життя пересічного українця змінить масова культура. Вона вже вплинула на українське життя негативно — маю на увазі російську масову культуру, що заволоділа українським простором і досі тримає частину нас у чужій нам системі координат. Але водночас ми бачимо: клин вибивають клином. Масова культура таки має вплив, просто треба перепрограмувати, змінити знаки.
У цивілізованому світі світогляд нації формує саме масова культура: література, кіно, музика. Колись цирк і театр мали такий, якщо не сильніший, вплив як єдині доступні для широких мас форми дозвілля. І українці повинні отримати власну індустрію масової культури. Свої герої — ось хто мусить прийти з книжок та екранів, ось про кого треба складати пісні. А якість продукту залежить від таланту його творця.
Стосовно моїх оцінок, то кожен небайдужий українець дає оцінки подіям країни. Байдужий теж дає, здебільшого негативні. Політикам узагалі не гріх повчитися висловлювати свої думки, бо політика — це наука.
Мріяли стати письменником?
Ніколи не мріяв і не мрію. Ставлю мету та йду до неї. Хотів розповідати історії, які будуть цікаві великій кількості людей. Поки що те, що я роблю, цікавить не аж так багато народу. Та, попри це, маю більше читачів і глядачів, ніж хтось інший. Проте це все одно мало. Мені потрібна багатомільйонна аудиторія.
Власне, всякий, хто щось створює, хоче мати мільйони шанувальників. Це нормально. Ненормально в цьому не зізнаватися. Тут є така приказка: любителі детективів діляться на дві групи — ті, хто зізнається в цьому, і ті, хто це приховує.
Який був перший твір і про що?
Перший опублікований художній твір назвався «Вільний день», це був 1987 рік і журнал «Рабоче-крестьянский корреспондент». Таке собі гумористичне оповідання про школяра-шахрая. Потім за підсумками року читачі поставили моє оповідання на п’яте місце з п’яти можливих у конкурсі читацьких уподобань. На першому був якийсь твір про комуністів, тому, підозрюю, я зайняв вищі позиції, та ідеологія вимагала інших лідерів.
Але цікаво, що на другому місці був нарис такого собі Сергія Руденка. Того ж року ми разом із ним вступили на факультет журналістики Київського університету і жили в одній кімнаті п’ять років. Зараз він — успішний телеведучий на каналі «Еспресо», і ми досі дружимо.
«Усі мої твори в рукописах читають фахові історики»
У вас чимало романів на історично-пригодницьку тему. Де знаходите довідковий матеріал?
Я з дитинства цікавився історією. Просто тоді тягнувся до історичних книжок підсвідомо, а зараз, озирнувшись назад, зрозумів: карма. Причому це була як художня, так і нехудожня література. А якщо художня — завжди гостросюжетна. Тому підказку тепер знаходжу в книжках з історії.
І всі мої твори в рукописах читають фахові історики. Зокрема, «Червоного» благословили Вахтанг Кіпіані та Іван Патриляк, тепер — декан історичного факультету Київського університету ім. Т. Шевченка. Він же допоміг із «Чорним лісом» та «Багряним рейдом». «Київські бомби» перед друком прочитав Данило Яневський. «Справу отамана Зеленого» — Ярослав Файзулін. А львівський цикл консультують аж шестеро фахівців.
Коли пишете на кримінальну тематику, де берете сюжети?
Я не пишу на кримінальну тематику, якщо винести за дужки чотири книжки кримінальних нарисів, одна з них — у співавторстві. Детективи, які я пишу, — художня література, і злочини там вигадані. Мені хочеться, аби всі злочини світу були вигаданими. Проте сюжети — довкола нас, для цього є кримінальна хроніка і не лише сучасна.
У вас є улюблений персонаж?
Мій улюблений персонаж — втомлений професіонал-мужчина, який робить те, що мусить, бо інакше не може. Навіть якщо не має з цього фінансового зиску. Як звати такого персонажа, не має значення.
Андрій Кокотюха яку читає літературу?
Намагаюся не читати нудної, хоча не завжди вдається. Зараз чергую: український автор, іноземний автор (крім російського), художня і нехудожня література, історична, науково-популярна. Звісно, все це жанрова література. Не читаю мелодрам і фантастики. Не тому, що це погано, — моє єство не заточене на сприйняття ірреального.
Ви народилися в Ніжині, які спогади залишились про це місто? Як часто буваєте там нині?
Дуже хочу бувати вдома частіше. Зараз це не вдається. Раніше бував щотижня, поки було менше роботи. Тепер навіть у Києві не можу виїхати далеко від свого району, треба домовлятися й планувати за місяць-два. Ділові зустрічі планую за тиждень щонайменше. Але коли йдеться про Ніжин, то це — місце сили, однозначно.
У Києві живете на Чоколівці, звісно, періодично вас впізнають читачі. Що зазвичай запитують?
Впізнають, але не певен, що всі вони читачі. Я ж ходжу по магазинах і взагалі гуляю районом, коли попрацюю. Треба годину ходити, лікарі рекомендують. Але якщо запитують, що не часто буває, то про те, де купити книжку.
Є улюблене місце, де почуваєтесь комфортно?
У місті Ніжині, це моє одне велике улюблене місце. А на Чоколівці люблю свій район, особливо перетин Єреванської, Пітерської та Іскрівської. Називаю його «П’ять кутів», бо їх справді п’ять.
Чим захоплюєтесь, окрім літератури?
Хочу мати колись власний книжковий магазин, тому книжки як такі — моє захоплення. (Поки що лише роботу інтернет-крамниці з дружиною організували). Звісно, кіно. Колись частіше слухав музику, тепер не випадає, на жаль, навіть у фоновому режимі. Ще я грибник, але теж не часто вдається вирватися до лісу.
Наталія Капустянська
Джерело: «Буквоїд»
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
