Володар медової «імперії» з Батуринщини

13664287_1765042797076301_607944721_n

Сьогодні, 10 липня, виповнюється 241 рік з дня народження нашого земляка та всесвітньо відомого бджоляра Петра Прокоповича, який створив перший у світі розбірний рамковий вулик та відкрив єдину на всю Європу школу пасічників.

Від вояка до бджоляра

13624556_1765042887076292_457424832_nПетро Іванович Прокопович народився 10 липня 1775 року у селі Митченках поблизу Батурина. Його батько був священником-шляхтичем з козацького роду. В 11 років майбутній бджоляр став студентом богословського класу Київської духовної академіії, де провчився 8 літ.

Петро Прокопович мріяв працювати вчителем, але роботи за фахом так і не знайшов. За порадою батька вступив до військової школи Переяславського полку, а потім чотири роки прослужив у війську. Брав участь у персидській та кавказькій війні. У 23 роки хлопцю набридла військова служба і він подав у відставку.

Батько дуже засмутився таким вчинком сина і вигнав його з дому. На гроші, які Прокопович отримував в армії, він придбав три дестяини землі та 37 вуликів. З того часу Петро Іванович почав цікавитися пасікою і це хобі стало справою усього його життя. У вересні 1801 року пожежа знищила будинок та винокурню молодого бджоляра. Згоріло все майно та збереження Прокоповича. Та це не зламало підприємливого хлопця, і останні 10 рублів, які в нього залишилися, він  вклав у розвиток своєї справи. За 8 років він мав вже 580 вуликів.

Винахід, що змінив світ пасіки

Вже ставши успішним бджоляром Петро Прокопович одружився. Його син Степан захопився пасікою і потім продовжив справу батька. Прокоповича завжди турбувала думка про те, як безпечно вилучати мед з вуликів і димом не винищувати бджіл.

13624603_1765042953742952_720936567_nНоворічної ночі 1814 року Прокоповичу наснився сон, де він побачив розбірний рамковий вулик. Цей випадок допоміг здійснити справжню революцію у галузі бджолярства. Першим у світі він створив втулковий вулик, з якого можна було відбирати мед, і не вбивати комах.

Усвідомивши цінність свого винаходу Петро Іванович у 1828 року заснував в Митченках першу в історії світу школу пасічників. Навчання велося українською мовою і тривало два роки. Крім того, школа була і загальноосвітньою, де вчились грамоти.

При школі було кілька власних учбово-промислових пасік. Його господарство було найбільшим у світі та налічувало близько десяти тисяч сімей. У 1830 році школа була перенесена в село Пальчики. За роки свого існування школа підготувала більше 600 бджолярів. До школи за досвідом приїжджали спеціалісти з Німеччини, Польщі, Швеції.

Петро Прокопович не лише викладав, а й займався науковою діяльністю. Він написав близько 60-ти наукових праць, серед яких «Грамота бджоляра» (1836), «Школа бджолярства». Найцікавіше те, що наш земляк розробив унікальну бджолину термінологію саме українською мовою, а не російською, як це було у ті часи.

«Славний український бджоляр»

Передова громадськість високо цінувала благородну діяльність Петра Прокоповича.  До нього у гості приїжджали Микола Костомаров, Михайло Максимович.

«Славний великий пасічник», – так назвав його Тарас Шевченко, який був особисто знайомий з ним і у 1843 році відвідав Петра Прокоповича. Там у Пальчиках Тарас Григорович намалював свою відому картину «На пасіці». А пізніше у своїй повісті «Близнюки» описав відомого бджоляра: «З’їжджу тижнів на два, три до Батурина. Там, біля Батурина десь, живе наш великий пасічник Прокопович. Послухаю його розумних розмов …».

Слава про пальчиківське бджільництво лунала по всій Російській імперії і долітала навіть за кордон. Батуринщина вважалася центром бджільництва. Пасіку Прокоповича навіть відвідав імператор Микола І. Йому так сподобався продукт нашого земляка, що він розпорядився укласти постійні поставки меду до царського двору.

Одного разу Петро Прокопович надіслав листа імператору з проханням, щоб той дав дозвіл на перенесення проекту залізниці Москва-Київ, оскільки вона мала пролягати через Глухів і Батурин, а це буде впливати на «чистоту виготовлення меду». Цар дозволив і маршрут було прокладено через Конотоп і Бахмач, який профінансував Прокопович.

Останні роки свого життя Петро Іванович провів на власній пасіці у Пальчиках. Він друкувався у російських фахових журналах та займався підготовкою молодого покоління бджолярів.

«Наша пам’ять не вмре, не загине»

Помер 75-річний Петро Прокопович 3 квітня 1850 року. Його поховали у склепі під 200-річними липами у Пальчиках.

Справу батька продовжий його син Степан. Протягом 29 років школа пасічників трималася на високому рівні. У 1879 році Степан помер. Уряд наклав арешт на майно школи і її фактично розграбували. Велич славнозвісної школи пасічників Петра Прокоповича була втрачена назавжди.

13616379_1765042990409615_1196620718_o
95gXIoAZ5xk uVMWpr7QcKo

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password