Сергій з позивним «Гімлі» — протитанкіст 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Повномасштабну війну родина Сергія зустріла на Чернігівщині, а він — закордоном, де працював водієм великовантажних автомобілів.
Про це повідомляє Чернігівський обласний ТЦК та СП.
Перші дні російського повномасштабного вторгнення чоловік пригадує так:
«Мені жінка зателефонувала, а жінка у мене живе в Чернігові. Вона зателефонувала о третій чи четвертій ранку. Вона каже, що почалася війна. Я кажу: «Як це – почалася війна?!».
Тоді Сергій без вагань прийняв рішення повернутися в Україну, а основною причиною для цього стало внутрішнє переживання:
«Було внутрішнє бажання, що я не зможу далі жити в Європі, знаючи те, що я покинув батьків, дружину, сім’ю…».
Дорога на рідну Чернігівщину через всю Україну була непростою:
«Там я уже побачив перші прильоти. Там були зруйновані хати. Стояла, їздила бронетехніка, вже пацани стояли заряджені, з автоматами, з кулеметами, з брониками. Доїхав. Все добре. Коли я вже приїхав до сім’ї, додому, до батьків — зрозумів, яке жахіття робиться в самому місті».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині викрили поплічника російських спецслужб, який причетний до підготовки терактів (Фото)
Спочатку Сергій займався перевезеннями гуманітарної продукції між областями, коли інші водії відмовлялися сідати за кермо. Каже, що чим міг, намагався допомагати військовим. Тоді ж зустрів давнього друга, який вже служив у Збройних Силах — у той час створювався 30-й окремий стрілецький батальйон і багато добровольців було з Чернігівської та Сумської областей. Це стало початком нового етапу в житті Сергія:
«Зателефонував друг і питає, чи я вдома. Сказав, що повернувся, на що він: «Красень. Ми їдемо до тебе». Я їм возив, поки вони стояли під містом, гуманітарну допомогу, а потім вони перейшли під Сумщину. Коли перший раз приїхав до них, то я вже розумів, що вже, мабуть, піду сюди. Коли другий раз приїхав — це вже було остаточне рішення, просто, не знав, як дружині сказати. Перед самим виїздом сказав, що я прийняв рішення, піду служити, до Андрюхи — до свого побратима на Сумщину».
Згодом «Гімлі» розпочав службу у складі 30 окремого стрілецького батальйону. Наприкінці 2022 року разом з побратимами Сергій потрапив до 117 окремої механізованої бригади — у протитанкісти:
«Ми займалися на полігоні окремо від інших підрозділів. У нас був головний сержант, який створив цей підрозділ. Це була машина для мотивації! Згодом, перших місяців три, батьки не знали, що я на Запоріжжі. Знала тільки дружина. Але вони щось підозрювали…».
Далі тривали важкі бої:
«Говорю хлопцям, що треба виконати завдання. Почався дощ, ми всі стали мокрими, і було прийняте таке рішення: «Хто готовий далі йти, збираємся з думками і йдемо на точку!». Я йшов попереду, вони йшли за мною. Вночі ніхто не спав, бо спати, коли почалися обстріли було неможливо. В той же день ми знищили танк. Ми удвох, із головним сержантом другого взводу, взяли «Корнет» — рушаємо на висоту, ставимо, будемо робити постріл. Цей перший постріл — це було влучання, танк загорівся».
Сергій розповідає, що шлях воїна обрав не заради кар’єрного зростання, а до цивільного життя повертатися наразі не планує:
«Заради підрозділу я готовий служити. Коли війна скінчиться, все-одно треба буде відновлювати армію, набирати регулярну, професійну, то я, чесно кажучи, в подальшому, в цивільному житті, себе просто не бачу. Я вбачаю своїм обов’язком навчити майбутнє покоління. Я обов’язково передам весь той бойовий досвід, який отримав, відчувши це на стані пацанів – моральному, фізичному і всьому іншому».
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
