Герой за покликом серця: Максим Білоконь зупинив атаку на Чернігів, підбивши ворожі танки

«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.

Йому виповнилося лише 24. Був позитивним хлопцем, відчайдушно любив свою професію та країну. Максим Білоконь народився у місті Ромни Сумської області. За покликом серця обрав фах захисника Батьківщини.

Як розповідають друзі і знайомі, юнак бачив себе лише військовим, танкістом. Він дійсно жив цим. Книжки – про танки, програми – про танки.

«Максим із дитинства мріяв бути танкістом. Був дуже добрим учнем, не хуліганив. Після 9-го класу пішов учитися в Кадетський корпус імені Івана Харитоненка в Сумах, а згодом – у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Опісля його скерували на службу в 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду в селищі Гончарівське на Чернігівщині. Максим служив там 3 роки і, вочевидь, зробив би гарну військову кар’єру, адже був здібним юнаком», – поділилася із газетою «Експрес» спогадами 64-річна Ольга Свириденко, яка навчала Максима зарубіжної літератури.

Наприкінці лютого на підступах до Чернігова тривали жорстокі бої: ворог намагався заволодіти містом. Підрозділи 1-ї окремої танкової Сіверської бригади мужньо оборонялись і таки зупинили просування колон бронетехніки російських окупантів.

У запеклому протистоянні особливо відзначився екіпаж танка старшого лейтенанта Максима Білоконя.

Його бойова машина завдала надзвичайно відчутних втрат силам противника, які суттєво переважали. У нічному бою військові знищили ворожу диверсійно-розвідувальну групу, а згодом майстерно підбили два танки.

На жаль, уже незабаром під час танкової дуелі на околицях Чернігова Максим Білоконь отримав поранення, несумісні з життям. Разом із командиром загинув і екіпаж: навідник – молодший сержант Іван Коваль та механік-водій – молодший сержант Дмитро Каплін.

Герой планував весілля зі своєю дівчиною Дариною, яка теж військова. «Вони були дуже закохані, і Максим піклувався про маленьку Софійку, доньку Дарії, як про рідну, – каже 52-річна Тетяна Білоконь, мама Героя. – Їй тільки рочок минув. Кохана мого сина сказала, що в останні дні перед великою війною малеча стала називати його татом…

Я пам’ятаю, як ми говорили вранці 24 лютого. Подзвонила йому, плачу, а він мене заспокоює – усе буде добре. На другий день подзвонив і каже: «Мамо, в нас усе добре, ми бій виграли, ворога відбили». А зранку Даша подзвонила… Все, Максимка нема».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мотивація одна: ворог має бути знищений, а наша земля – звільнена» – Герой України Віктор Ніколюк

Поховали Максима Білоконя 25 березня 2022 року у місті Ромни.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року старшому лейтенанту Білоконю Максиму Віталійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Церемонія вручення нагород відбулася в Білій залі Героїв України в Маріїнському палаці в місті Києві.