«Все своє життя я прожив у Чернігові. Мав невеликий успішний бізнес — свою СТО. До вторгнення росіян я був не придатним по здоров’ю до військової служби, навіть з автомату не стріляв. Та й взагалі, у нашому підрозділі ТРО дуже мало кадрових військових. Але зараз, під час війни, це не має значення. Я просто не міг сидіти вдома, коли діти у підвалах страждають від обстрілів», — розповідає чернігівець Олексій «Тихий».
«Ще перед війною я відчував напругу. Завчасно заправив автомобіль, купив деякий запас медикаментів. Але я не думав, що в мій будинок прилетить ворожий снаряд. Знайшовши час вивіз сім’ю з міста. Тоді вже наші хлопці на блокпостах попереджали, що більшість доріг прострілюються і там можуть зустрітися вороги. Мене вразила жорстокість окупантів, їх готовність вбивати всіх, навіть цивільне населення. Зрозуміло, що пропаганда путінського режиму їм промила мізки. Вони ніби зомбі, які виконують накази «вождя». Розуміючи, хто наші вороги, я не міг дати їм зруйнувати моє улюблене місто. Українці — герої! Я особисто пересвідчився, що наші лікарі-чернігівці по декілька діб не спали, не виходили з лікарень. Всі свої сили поклали на допомогу пораненим. А наші комунальники! Я був вражений, вони старалися забезпечити функціонування комунікацій міста прямо під час бойових дій. Ми з побратимами намагалися також якомога більше підтримати цивільних, під час обстрілів допомагали знаходити їм укриття, і далі бігли під вогнем «затаскувати» людей до бомбосховищ. Частину свого раціону ми з хлопцями його роздавали дітям по підвалам. Мої рідні були у безпечному місці, тому на той момент люди, які ховалися у підвалах, і були моєю сім’єю», — розповідає воїн «Тихий».
Українська нація — це велика родина. Хай ворог втямить собі, що коли ми єдині — ми непереможні!
