Солдату Антону Баранцову з Семенівки 29 років, із яких чотири він – професійний військовослужбовець. У 2020-му уклав контракт на військову службу терміном три роки. Обрав 72-гу ОМБр ім. Чорних Запорожців, де на той момент проходив військову службу його батько. Здобув перший бойовий досвід в ООС на Авдіївській «промці», брав участь у бойових діях у Волновасі.
Повномасштабне російське вторгнення Антон зустрів у складі свого підрозділу на Київщині. Каже, про майбутній наступ російських військ знали, впродовж тижня перебували в повній бойовій готовності. До столиці прибули вночі 24 лютого за годину до того, як полетіли перші ворожі ракети. Тоді був страх, зізнається воїн, бо не розуміли, як розвиватиметься російський наступ. Та й протистояти ракетним обстрілам – завдання не для піхоти.
– Коли почалося, був страх. А перший бій був уже на адреналіні. Я був водієм МТЛБ. Їх було значно більше, ніж нас. Було розуміння, що маємо роботу і її треба робити. Як кажуть, роби, що маєш і хай буде, що буде.
Після Київщини для солдата Баранцова була Харківщина. Батальйон мав стати ударною силою українського контрнаступу на окуповану Козачу Лопань. Антон отримав контузію, встиг пройти лікування в медчастині.
Наступним місцем виконання бойових завдань стала Луганська область. Екіпаж Баранцова виконував завдання на Лисичанському НПЗ. Потім у складі підрозділу їх передислокували на Бахмутський напрямок. Після новим місцем виконання завдань став Вугледар.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У небі над Чернігівщиною збили «шахед»
– У мого екіпажу переважно було завдання зупиняти штурми противника. Працювали на придушення. Утримували позиції на цьому напрямку кілька місяців. І щоденно відбивали по кілька штурмів. Тоді ще Водяне було наше, – розповідає солдат. – Назавжди запам’ятав день 23 лютого 2023 року. Ми виїжджали подавляти штурми тричі з 9-ї ранку до опівдня, кожну годину тоді росіяни штурмували, хвиля за хвилею. О 13-й годині нас засік «Орлан», і в бліндаж, де ми перебували, було пряме влучання. Двоє воїнів унаслідок вибуху втратили верхні кінцівки. Один із них – Антон Баранцов.
– Отримав контузію середньої тяжкості, ліву руку відірвало по плече, важке осколкове поранення ноги і ще один осколок зупинився під ключицею. Першу допомогу надавав сам собі. Наклав два турнікети – на руку та на ногу. Лежав і чекав на евакуацію, – згадує воїн. – Якщо чесно, вже думав, що жінці доведеться капусняк варити та пиріжки пекти. Тому що ми лежали поранені, а нас продовжували «крити». Не сподівався, що нас хтось витягне. Та слава Богу, побратими змогли пробитися й евакуювали нас.
Попереду був стабпункт, госпіталі, лікарні, багатомісячне лікування та протезування в Польщі. Зрештою воїн пройшов ВЛК і був визнаний придатним для служби в тилових підрозділах. У січні 2024 року переведений до ТЦК та СП на Полтавщині.
– Люди, з якими ми говоримо, бачать, що я з протезом. Мені не кричать «Іди воюй», але хлопцям, які зі мною, – так. Хоча вони всі переведені після бойових поранень. Я розумію, що кожна жінка, кожна мати бояться відпустити свого чоловіка, сина, батька на війну. Однак у нас зараз триває велика війна, яку не ми розв’язали, але нам випало її завершувати. Тому до захисту Батьківщини мусить стати кожен чоловік – іншого шляху до перемогти немає. Я бачив, що росіяни творили під Києвом, на Харківщині – їх треба зупинити раз і назавжди, – наголошує солдат Антон Баранцов.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Група комунікації Полтавський обласний ТЦК та СП
