Олександр — командир одного з підрозділів ТРО, що обороняв Чернігів. Він поділився своїми спогадами про початок бойових дій на Сіверщині.
«Мій військовий шлях почався з військової кафедри. Далі курси підвищення кваліфікації, служба у роті Почесної варти. Після того пішов на контракт у бойову частину, танковий підрозділ. Саме під час ротацій, у складі військ операції об’єднаних сил, я отримав серйозний військовий досвід. Коли формувалися сили ТРО – спочатку записався у резерв, а потім пішов й на штатну посаду.
24 числа, зранку, по тривозі висунувся на визначені позиції. Першими з’явилися резервісти, а згодом пішов і «потік» добровольців. Невдовзі я отримав перші бойові задачі по обороні Чернігова. Рубежі мого підрозділу знаходилися поблизу Халявина.
Після прибуття на позиції я поставив основні задачі особовому складу, виставив спостережні пости і для нас почалися години очікування. Досить швидко ми почули, що перед нашими позиціями розпочався пекельний бій, це артилерія зустрічала колони ворожої техніки.
Вже в той час наші побратими зустріли перші колони ворога поблизу Товстолісу та на окружній дорозі Чернігова. Ми отримали команду відійти до самого Халявину та чекати подальших наказів. Під час оперативної паузи ми розподілили сили по новим позиціям. Зокрема зайняли позицію біля села Полуботки та організовували роботу блокпосту.
Місцеві – добрі душі, дозволили розміститись нашому підрозділу у себе в дачних будинках. Обігріли нас та нагодували. На той час це було дуже важливо для нас, ми бачили хто стоїть за нашими спинами і це додавало сил. Вже вдень 25 лютого, на блокпості почався дуже активний рух, але ми зберігаючи спокій та з пильністю налагодили пропускний режим, допомогли цивільним евакуюватися з небезпечних районів, які вже перебували під обстрілами рашистів.
Запам’яталося, як в останній день лютого до нас на блокпост приїхав діджей. Для підняття бойового духу та на зло окупантам ми ввімкнули на всю можливу гучність Гімн України.
Звичайно, росіяни дуже розізлилися, посилили обстріли по нашим позиціям, але нас цим не можна було зламати. Російські військові постійно влаштовували провокації, до яких погрозами чи маніпуляціями залучали цивільних, наражаючи їх на небезпеку. Про такі випадки ми повідомляли до СБУ, передавали їм затриманих провокаторів.
Зі свого досвіду, я б радив побратимам велику увагу приділяти інженерному обладнанню позицій, командирам суворо контролювати, наскільки якісно їх підлеглі готують бліндажі, риють окопи. Тому що це збереже багато життів. Особливо звертати увагу на підготовку перекриттів. А також – не боятися, тому що за нами жінки, діти, люди, яких потрібно захищати. Саме так було у мене, моя дружина та дитина знаходилися в Чернігові, тому у мене був додатковий вагомий стимул не пустити жодного рашиста в рідне місто».
