На кожен виклик виїжджали, як на останній – водій «Чернігівгазу» Віктор Людвик про роботу під час війни

289379101_2344875105675311_874175443443167642_n

«Ранок 24 лютого неможливо забути – о 5:30 в Чернігові пролунали перші вибухи. Якраз починалася моя зміна, я збирався на роботу, – розповідає Віктор Людвик. – Одразу не зрозумів, що воно таке – подумав, так просто щось гепнуло, а потім з’ясувалось – війна. Полишити все і поїхати я не міг – тут мій дім, моя батьківщина, все те, що будували і наживали довгими роками я та мої батьки».

Перші п’ять ночей війни Віктор з сім’єю провів у погребі, куди повертався з робочої зміни. На своєму подвір’ї потрапив під артобстріл з однорічним онуком на руках.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Нас розбила під Прилуками авіація», – російський підполковник про бої на Чернігівщині (Відео)

«Я на лічені хвилини вийшов з дитиною на свіже повітря, у двір. І тут на ґанок будинку прилітає снаряд, ще один упав біля воріт – вирив там воронку. Дах вцілів, вікна повилітали – але то все зробиться. Головне, що живі залишись, -розповідає Віктор. – Після цього зібрали речі і переїхали в бомбосховище на території підприємства. Жили гуртом – багато було і родичів працівників, і жителів навколишніх вулиць. У дітей була окрема кімната, де вони всі разом гралися, малювали, чекаючи, поки припиниться обстріл чи авіаналіт. Навіть на стіні повісили плакат з проханням про мир. Моє спальне місце було під дверима бомбосховища, оскільки робота була в режимі 24/7. Прилягти подрімати вдавалося іноді. На кожен виклик ми виїжджали, якщо відверто, як востаннє. Роботу ніколи не ділили між собою, не було у нас такого – цього робити не буду, чи не повинен. Допомагали один одному, хто чим може. Доки син мій, він теж газовик, разом з хлопцями у ямі варять трубу, я з машини підношу інструмент. А зовсім поруч іде бій, чутно міномети. Наймоторошніше було, коли рашисти скинули з літаків бомби на Подусівку, та коли ми варили біля Епіцентру під час обстрілу, там зовсім поряд прилітало. Потім якось звикли і вже розрізняли, куди і звідки приліт – далеко чи близько. Коли у місті не було води, світла, опалення, а був тільки газ, люди дуже дякували нам. У чергах скрізь пропонували пропустити – чи то за хлібом ми приїхали, чи в аптеку. Воду з колодязів давали набрати, ділилися. Був випадок, коли ми їхали на виклик, а бабуся якась стоїть біля хати та дорогу нам перехрещує, каже: «З Богом, хлопці». Морально підтримували і керівники підприємства та голова правління – кожного дня ми бачились, вони питали, чи нам щось потрібно, щось привезти, чи всього вистачає. І гуманітарну допомогу, і свій теплий одяг привозили для тих, хто не міг потрапити до себе додому. Усі ми виконували свою роботу, і вірили та віримо в ЗСУ й Україну. Дякую військовим, що вони відбили атаки ворога та не впустили його в місто, велике дякую. Хочеться, щоб діти та онуки не бачили усього цього, хочеться миру та якнайшвидшої перемоги! А ми з колегами, зі свого боку, триматимемо свій енергетичний фронт».

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Джерело: АТ «Чернігівгаз»

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register