Кожне місто має своє обличчя. Воно складається з його мешканців і знакових місць. Раніше Чернігів зустрічав гостей з боку столиці своїм фірмовим – Катерининською церквою на пагорбі, яку ввечері підсвічували ліхтарі. З початком війни вони згасли. А з 23 березня це «обличчя» закрите через пошкоджений автомобільний міст, що з’єднував лівий та правий береги Десни.
Сьогодні перше, що бачать ті, хто приїжджає до Чернігова – «шрами»: зруйновані та пошкоджені будинки на околицях, розбиті відбійники, блокпости.
Влада міста підрахувала: за час активних бойових дій у Чернігові повністю зруйновані 1,5 тисячі приватних будинків та 10 тисяч квартир, ще 37 тисяч пошкоджені.
 |
| Чернігів |
Як виглядає Чернігів зараз – репортаж в історіях та обличчях його мешканців.
З ремонтами не поспішають
 |
| Оголошення про замір вікон у Чернігові |
Таке оголошення просто на стіні будмагазину з’явилося у Чернігові за кілька тижнів після того, як росіян погнали з території області. Схожу рекламу люди розміщують у місцевих групах у Facebook та Telegram.
Фірма Андрія Галети до війни встановлювала ролети, вікна та інші металопластикові конструкції. І хоча все це найбільше постраждало через бойові дії, за словами чоловіка, люди не поспішають з ремонтами.
 |
| Чернігівський будинок із розбитими вікнами |
«Хтось боїться, що росіяни повернуться знову, хтось не має грошей на ремонт, хтось вважає, що він не на часі.
Ціни на матеріали та послуги з монтажу сьогодні виросли вдвоє. Багато в чому через вартість пального та зміну логістичних маршрутів: до війни частину матеріалів завозили з Білорусі. Зараз, щоб замінити склопакет чи вікно, потрібно чекати на нього понад тиждень», – пояснює Андрій.
Аби економити на витратах, підприємець пересів зі свого пікапа на малолітражку дружини. Адже їздити доводиться багато: чоловік живе в передмісті Чернігова – селі Киїнка. Його росіяни кілька разів обстрілювали касетними снарядами зі Смерчів. Вперше – 28 лютого. Тоді постраждало багато будинків. Касетний снаряд потрапив і в дім Галети. На щастя, родини там не було.
У перший день війни Андрій вивіз дружину Ларису, дітей Влада та Олю і німецького дратхаара Валєру до родичів у село на Прилуччині. Згодом Лариса з дітьми виїхала в Німеччину до сестри. Там діти вже пішли до школи, а жінка вчить мову на інтеграційних курсах та волонтерить. Андрій же повернувся додому 5 квітня, як тільки це стало можливо.
 |
| Діра у даху будинку Андрія Галети |
«Ми ще не дуже постраждали, порівняно з сусідами. Хтось втратив родичів, тварин, житло… У нас снаряд пошкодив дах, вікна та стіни на другому поверсі», – розповідає Андрій Галета.
Коли вперше зайшов у дім, там пахло сирістю і холодом. Через чотириметрову діру в даху понад місяць лилися дощі. Андрій спершу закрив її профнастилом з паркану, а згодом привіз з Прилук ондулін (тип покрівлі – ред). У Чернігові будмагазини не працювали, а найбільший – Епіцентр – згорів у той же день, коли Киїнку накрили зі Смерчів.
«Я полагодив дах і поприбирав довкола. Всередині нічого не робив, не до того… Спочатку допомагав сусідам залатувати діри в домівках. Потім почали потроху замовлення поступати від клієнтів. Отак і живу», – каже Галета.
Сьогодні у Киїнці вже є електроенергія та газ. Воду подають лише на годину, бо водонапірна башта посічена уламками снарядів. Відкрилися магазини. Люди потроху повертаються додому й порають городи.
Сирість та холод з будинку Галети зникли. Натомість оселилося відчуття самотності. Понад усе Андрій мріє нарешті зустрітися з коханою та міцно обійняти дітей. Так само, як і мільйони родин, яких розлучила війна.
«Росіяни зруйнували мій маленький рай»
 |
| Валентина Овчар з Новоселівки |
Валентині Овчар з Новоселівки – це протилежне від Киїнки передмістя Чернігова – росіяни зіпсували не тільки майно, а й ювілей. 24 лютого їй виповнилося 70 років. Жінка планувала святкувати в піцерії, що належить онукам, а наступного дня зібрати родину за столом у своєму «маленькому раю» – будиночку вздовж траси за містом.
У Валентини двоє доньок: у старшої діти займаються ресторанним бізнесом, у молодшої – школярі. Також є пасинок.
 |
| Будинок Валентини вздовж траси |
Але у плани втрутилася війна. І замість піцерії онуки перевезли Валентину у Чернігів до молодшої доньки, де вона прожила до 6 березня. Коли в будинку зникло світло та тепло, родина переїхали до піцерії. Там разом з іншими волонтерами готували їжу для ЗСУ та тероборони. Ночували у сховищі поруч.
«Того ж вечора нам подзвонили сусіди і повідомили, що доньчиного будинку більше немає. Зять 13 років їздив на заробітки, щоб збудувати той дім. Не бачив родину місяцями, він і зараз там. А ця сволота зруйнувала все… Тепер донька з дітьми знімає квартиру. Чекає на повернення чоловіка, щоб подати заяви на відшкодування», – каже Валентина Овчар.
 |
| У будинку Валентини пошкоджені дах, стіни, двері |
У будиночок Валентини у Новоселівці снаряди прилетіли в перші дні: пошкодили дах, стіни, двері. Жінка впевнена, що у дворі були росіяни, і на доказ демонструє камуфляжну рукавицю.
 |
| Валентина Овчар демонструє рукавицю, яку залишили окупанти |
«Я вже два дні тут живу. В першу ніч гавкали собаки. А в другу – була тиша, і це лякало ще більше. А вранці он дізналася, що Новгород-Сіверський обстріляли. Ніяк не заспокояться», – переживає жінка.
До війни Валентина Овчар працювала охоронницею в чернігівській школі. А у вільний час поралася на городі. Каже, за сезон мала по 10 тисяч грн з городини. Продавала на базарі. Добиралася у місто маршруткою, яка зупинялася майже під хатою. А цієї весни город оратиме з запізненням.
«Цього року дорого: по 150 грн за сотку беруть, але хоч би зорали. Садитиму для себе картоплю та грядки. Помідори та перці вже не встигнуть вирости на продаж, тому базар відміняється. Добре, що наприкінці квітня мене на роботу покликали, матиму ще зарплату, щоб дітям допомогти», – каже жінка.
Поміж руїн на клумбах у Валентини квінуть тюльпани та нарциси. Також вціліли троянди та півонії. Поки жінка прибирає у дворі, волонтери «Іскра добра» з підручних засобів ремонтують дах: накриють його плівкою, щоб вода не затікала всередину. Газу та світла в Новоселівці поки немає. Тому Валентина облаштувала кілька цеглин і на них гріє воду.
Вкрали обладнання, автомобілі, інструменти, матеріали… Сторожка, де була адміністрація та охоронець, зруйнована вщент. Так само й магазин та кафе поруч, де влітку продавали морозиво та холодне пиво.
Наче привиди, стоять спалені автівки, що так і не дочекалися своєї черги на рихтування та покраску. До війни у цих гаражах працювало багато майстрів: автоелектрики, механіки, зварювальники, столяри та інші спеціалісти «гаражних СТО».
Зараз люди розбирають руїни. Дехто приїздить перевірити, чи вціліло щось, і вивезти залишки добра. Працювати тут неможливо через обірвані дроти та повалені стовпи електропередач. Тому вся територія зараз належить безпритульним собакам, які жили тут до, під час та після відступу окупантів.
 |
| Сашко та Іван розбирають пошкоджену стіну. Акуратно оббивають кожну цеглину та шлакоблок від цементу, складають у купу. Кажуть, зберуть її заново. Гараж будуть використовувати як склад |
Залишилися тільки льох та гойдалка з пісочницею
Льох та гойдалка з пісочницею – це все, що залишилося від будинку Анатолія та Людмили Назаренків. 20 років подружжя будувало своє життя в мікрорайоні Бобровиця у Чернігові. А 15 березня все їхнє майно вщент розбили російські бомби.
 |
| Родина Назаренків на згарищі. Посадили городи. Куми – подружжя Жуків – приїхали допомогти |
Родина тільки-но замінила вікна в будинку, як почалась війна. А на честь виходу на пенсію діти подарували батькам газову плиту. У новенькій духовці Людмила лише раз спекла пиріг, на Різдво, коли в гості за традицією прийшли куми.
24 лютого до Назаренків приїхала донька з малими дітьми – 1 і 3 роки. Понад два тижні родина жила перебіжками між будинком та льохом. Поки було світло, пекли батони та чорний круглий на весь «куток», бо мали хлібопічку. Продуктами на «виробництво» складалися з сусідами: хтось приносив яйця, хтось дріжджі, борошно.
А потім почалися авіанальоти. Коли бабахнуло так, що «земля в льосі піднялася», Назаренки вирішила перебратися в квартиру доньки у центрі міста. Це сталося 12 березня. А вже за три дні дві бомби вщент рознесли будинок.
«Кажуть, дім довго палав. І що воно таке за бомби, – живі дерева погоріли. А тварин як шкода: у сараї свині згоріли живцем. Усе наше життя тут знищено, добре, що самі живі», – каже господиня.
 |
| Сусідній будинок |
Зараз Назаренки повернулися на згарище, щоб посадити картоплю, грядки та поприбирати. Кажуть, без урожаю буде скрутно жити на одну пенсію. Донька з онуками залишилася в селі Вертіївка, куди родина виїхали в середині березня після того, як снаряд впав біля під’їзду донькиної квартири.
Першу ніч «вдома» подружжя ночувало у тому льосі, де ховалися від обстрілів. Що робити далі – не знають. Анатолій каже, що дуже важко починати життя спочатку в 60: немає сил, часу і фінансів на відбудову.
Родина вже отримала акт від пожежників, що будинок згорів через обстріли, та написала заяву в поліцію. Коли отримають бодай якесь житло і чи отримають взагалі, – не знають.
Судячи з кількості зруйнованих квартир, – таких родин у місті понад 10 тисяч. 16 травня директор департаменту інформаційної діяльності Чернігівської ОВА Андрій Подорван повідомив, що під Черніговом планують звести два модульних містечка. Там житиме 700 людей. Коли це буде і що робити решті – наразі не відомо.
Мало не потрапив у полон і став волонтером
У Олександра Мірошниченка квартира вціліла, хоча знаходиться в мікрорайоні, який дуже постраждав від обстрілів. Блокаду дружина та 5-річний син переживали в окупованому Вознесенському, за 15 км від Чернігова. Олександр прийшов до міста, бо там залишалася 75-річна мама. А повернутися до села не зміг: росіяни зупинили на блокпості, хотіли взяти в полон, але відпустили.
«Все розпитували, чому ми так хочемо в Європу, НАТО… З розмови я зрозумів: росіянам казали, що наші солдати деморалізовані і ледь не з білим прапором будуть їх зустрічати. А тут такий спротив», – згадує зустріч з окупантом Олександр.
 |
| Олександр Мірошниченко |
Зараз чоловік волонтерить: розвозить гуманітарну допомогу родинам, які того потребують. Каже, продуктові набори стали важчими, тож більше п’яти адрес на день відвідати не вдається. Хлопець їздить на велосипеді. На момент інтерв’ю громадський транспорт ще не працював. Його частково запустили з 19 травня. Проїзд здорожчав на 4 грн і коштує 12 грн.
Родина Мірошниченків нарешті возз’єдналася. Але з роботою поки складно. До війни дружина працювала у кол-центрі, а наприкінці лютого увесь колектив звільнили. Заробітні плати та відпускні – виплатили.
Тож тепер уся фінансова відповідальність – на Олександрові. Він працює у сфері інтернет-маркетингу. Каже, замовлення є, але вони не постійні. Родина встигла скористатися допомогою держави – 6500 грн за програмою «єПідтримка». Мали й власні заощадження. Так і жили.
В обласній службі зайнятості кажуть, що з 24 лютого 3,4 тис. людей втратили роботу. Та на практиці ця цифра більша, бо не всі стали на облік. Також багато тих, хто у відпустках за власний рахунок. Зокрема, про це розповідають «бюджетники». Кажуть, їх поставили перед вибором: повертатися в місто на роботу або йти у відпустку «за власний рахунок». Хтось повернувся, а хтось ні, бо вважає, це ще небезпечно.
За місяць обстрілів росіяни пошкодили в Чернігові 27 із 34 шкіл. Тож діти зараз на дистанційці. А навчальний рік у місті продовжено до 24 червня.
***
А загалом Чернігів оживає. На клумбах – квіти, їх комунальниці виходжували з особливою любов’ю ще під обстрілами у березні. У більшості місць – чисто. Хоча на вулицях все ще процвітає стихійна торгівля, сміття після неї прибирають швидко.
Вже працюють салони краси, мережеві супермаркети та магазини. Продукти та засоби гігієни є, однак ціни виросли. А ось алкоголь у місті не продають, вдруге заборонили з 4 травня через зростання злочинності.
Змінилися й сенси на бігбордах та сітілайтах. Деінде ще висить довоєнна реклама знижок та напів обідрані фото політиків. Але на центральних проспектах – подяка військовим, медикам, пекарям, рятувальникам, працівникам критичної інфраструктури та комунальним службам.
 |
На сітілайтах – фото бійців, які були або є на «Азовсталі» в Маріуполі. А вуличні художники розмальовують паркани патріотичними написами «Херсон – це Україна» та незабаром має з’явитися «Чернігів – Герой».
Сирени в місті не лунають з початку березня через пошкоджене електропостачання. Про тривоги інформує мобільний додаток та Talagram-канали. Та люди вже звикли до тривог і часто нехтують ними. Так уже майже ситий і причепурений, але все ще тривожний й зі слідами руйнувань Чернігів звикає жити у новій реальності.
Джерело: http://life.pravda.com.ua/ (Наталія Найдюк)
