ЯК ЖИВЕТЬСЯ ШКОЛАМ БІЛЯ КОРДОНУ З АГРЕСОРОМ
Нині практично всі навчальні заклади Городнянської громади, крім Смичинського ліцею, вимушені працювати дистанційно, оскільки знаходяться в 40-кілометровій зоні від кордону з росією та білоруссю, які ведуть військову агресію проти нашої країни. Однак одна справа перебувати від ворога на більш-менш віддаленому напрямку, й інша – коли він знаходиться всього на відстані півтора-два кілометра від тебе.
В Ільмівській початковій школі сьогодні навчаються десять малюків. А навчають їх всього два педагоги — вчителька-завідувачка Марія Снопок та вчителька початкових класів Інна Лопатко, яка добирається щодня до Ільмівки з Володимирівки, що розташована на відстані п’ять кілометрів.
Про це повідомляють «Новини Городнянщини».
Ще донедавна у цій історичній будівлі, яка має більш як сторічну історію, вирувало гамірне шкільне життя. Нині це завелике приміщення й територія для такого малесенького колективу. Однак воно, як і раніше, доглянуте і радує цвітінням осінніх квітів на шкільних клумбах. Несподівано для себе з порожнього коридору ми почули дитячі голоси. Виявляється, тут у двох шкільних класах — на першому і на другому поверсі — щодня відбуваються консультації, під час яких педагоги допомагають старанним учням засвоювати шкільну програму.
— І діти, й батьки дуже хочуть, щоб скоріше відновився звичайний навчальний процес, —каже Марія Снопок. — Все таки найменшим школярам значно краще дається наука, коли вчитель безпосередньо розказує, допомагає, працює поруч з дитиною. А враховуючи те, що у сільській місцевості проблеми з інтернетом не рідкість, онлайн навчання і взагалі перетворюється на проблему. Тому ми проводимо для дітей щоденні консультації, а вони, мов ті горобчики, по черзі спішать до школи. Адже це більш цікаво, ніж сидіти вдома перед екраном комп’ютера. І є можливість хоч трохи поспілкуватися та погратися з ровесники, чого ніякий інтернет не замінить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми не можемо відбудувати радянську систему освіти, заплативши таку ціну». Як школи Чернігова повертаються до життя після бомбардувань
У пам’яті і дітей, і вчителів ще яскраво живуть спогади про той жахливий період, коли орки господарювали в селі. Вони вчинили гармидер у шкільному приміщенні, викрали звідси комп’ютери, винесли що змогли. А з місцевого клубу поцупили техніку, серед неї — і музичні колонки, які дуже ставали в нагоді при проведенні і шкільних свят та уроків музики. Марія Снопок відома городнянцям як пристрасна радіолюбителька. Ми розповідали читачам про їхні з батьком Володимиром Грищенком участі у конкурсах і досягненнях. Вони працюють на сучасних високотехнологічних приймально-передавальних пристроях в дозволених діапазонах на коротких та ультракоротких хвилях. І Володимир, і Марія мають ліцензії Державного центру радіочастот , у власні позивні в яких зашифровано адміністративні й географічні координати та особисті дані радіолюбителів. Тому їхня хата й двір, які знаходиться якраз на тому кінці села, який найближчий до кордону з білоруссю, оснащені радіотехнікою. Це й привернуло увагу ворожих солдатів, які нанесли родині поночі неочікуваний візит. Однак зкумекати що й до чого тями не вистачило, тож вони просто поскидали на землю всі пристрої й неабияк нажахали всіх членів родини, влаштувавши їм допит. Обійшлось без жорстокості й насилля, але ставити на місце апаратуру, яка не дуже постраждала, Марія з батьком поки не наважуються.
Ця тендітна молода жінка захвацьки справляється з чималеньким шкільним господарством. У шкільному підвалі облаштували сховище, де дітям і персоналу можна ховатися у випадку військової та повітряної тривоги. Тут стоять шкільні лави для сидіння, є навіть імпровізоване спальне місце, запас питної води та медикаментів.
У шкільному дворі якраз працюють чоловіки, заготовляючи дрова з привезених аварійних дерев, які повипилювали в селі.
— Вистачить нам не на один опалювальний сезон, — каже Марія. — Буде і тепло, і затишно. Аби був скоріше мир і ми з малятами змогли повернутись до улюбленої школи на щоденні класні заняття. Ми всі цього відчайдушно чекаємо.
У Деревинах ситуація точнісінько така. У шкільному приміщенні таки чуються дитячі голоси. І хоч їх небагато, але це дає відчуття того, що школа таки живе.
У класі, де проводиться консультація з історії з семикласниками, серед кількох учнів спочатку й не розпізнати вчительку Галину Губську. Маленька й тендітна, вона, обліплена вихованцями, стає з ними одним цілим. Діти навперебій розказують, як скучають за повноцінними шкільними заняттями, за вчителькою, друзями. Саме тому з радістю й нетерпінням чекають хоч отаких короткочасних консультацій.
У Деревинах у дев’ятирічці нині навчаються 34 школярики. А освітній процес здійснюють дев’ять педагогів. У мирний час працював тут і дошкільний заклад, для малечі облаштовані затишні кімнати. І мами, й малята весь час запитують коли вже садочок запрацює, але. На жаль, поки що втішної відповіді поки нема —занадто близько ворог, який у селі в лютому-березні наробив чимало біди.
— У перший день як тільки ті страшні колони трохи стишили свій пекельний марш, я зрозуміла, що треба рятувати шкільне майно, — каже директорка Наталія Веркасова. —Уявляєте, мій колектив прибігли до школи всі як один. У приміщенні вже були повибивати вікна, тож рятували й ховали все, що могли. Якось і страху не було. Страшно стало потім, коли ми дізнались про Бучу, Ірпінь, Гостомель. А тоді розуміли, що відбувається щось страшне, але ніхто не уявляв реального розміру небезпеки. Просто всіма панувало єдине бажання —врятувати й зберегти все, що ще можна.
Цікаво, що перше, що кинулось у очі в шкільному коридорі — контейнери для роздільного збору сміття. Яскравий приклад належного виховання культури особистості з дитинства. Не всюди в школі таке побачиш, тим більше в невеличкій сільській.
Хваляться працівники школи й нещодавно облаштованою внутрішньою туалетною кімнатою. Чисто, світло, акуратно. Все зроблено власними руками з матеріалів, наданих відділом освіти. Допоки немає повноцінних уроків, колективу все ж вистачає роботи. Всі приходять на своє робоче місце щодня й роблять все для того, щоб їхня школа, яка є серцем села, була ще більш затишною та зручною. Адже впевнені, що прийде незабаром час, коли веселе й щасливе шкільне життя в ній відродиться.
