Війна

Позивний «Історик»: оборона Чернігова і злість на ворога

Оборонець Чернігова Євгеній «Історик».
«Все можна дізнатися по очах. В них впевненість, рішучість, білим полум’ям палає праведна злість на ворога!. Я дав слово собі та своїй сім‘ї, що у тяжкий для Батьківщини час не залишу її, а доєднаюся до лав захисників України».
До війни я встиг пожити у Португалії, Італії. Працював у Римі екскурсоводом, згодом відкрив свій туристичний бізнес в Чернігові. Я хотів, щоб більше українців дізнавалося про наше місто, закохувалися в нього. І мені це вдавалося — значна кількість моїх клієнтів обирали Чернігів для життя та переїжджали сім‘ями. Але російське вторгнення завадило розвитку моєї справи.
Рашисти взагалі не цивілізовані, вони вбили стільки невинних людей. Якщо провести історичні аналогії, то такі звірства вчиняли лише найплюгавіші покидьки у середньовіччі. На жаль, про їх звірства я знаю з перших вуст від своїх знайомих, які стали жертвами насилля окупантів. Про це мають пам‘ятати всі українці, щоб наближати справедливу кару на голови ворогів.
Коли я потрапив до територіальної оборони, то скажу чесно, навіть заряджати магазин до автомату не вмів. Думав що з такими навичками не проживу довше ніж декілька днів. Але все одно у мене була рішучість. Хотів всіма силами давати відсіч окупантам. Повірте, хлопці які не мали досвіду навчилися воювати за 15 хвилин! Сили територіальної оборони дуже швидко організувалися, в інших країнах інколи проходять роки для створення такого стійкого національного опору. Тепер ми не тільки мотивовані, а й обстріляні, розуміємо що потрібно нам для перемоги. Можливо, це козацький ДНК зіграв таку роль.
Потрапив я одразу на досить «гарячу» позицію. В той час ворог спочатку поширював дезінформацію, ніби-то Чернігів будуть здавати, що місто паде. Але тероборонівці чинили шалений опір, Збройні сили показували героїчний приклад на кожному клаптику передмісття. Наші війська довели, що захопити Чернігівщину окупанти можуть тільки-но у своїй уяві, і то навряд чи.
Мій бойовий шлях проходив біля Халявина, потім на позиціях поблизу Олександрівки, Бобровиці. І всюди завдяки волонтерам та місцевим жителям ми відчували підтримку та допомогу. Навіть люди у яких самих були розбомблені будинки під обстрілами несли нам чай та бутерброди. Військові разом з цивільними по піщинці принесли свій вклад у захист Чернігівщини. Але цих піщинок було так багато, що склалися цілі дюни, гори, які ворог ніколи не зможе подолати!»
Наша сила — у єдності! Не зупиняємося — разом знищимо всіх окупантів на нашій Богом даній землі!

Ще статті по темі

Back to top button